У Віктора Франкла, якого я читала як раз в лютому 2022-го, бо мені не вистачало опори під ногами, є такий момент: щоб вижити в концтаборі, треба було розраховувати свої сили на маленькі відрізки часу. Ті, хто прагнув звільнення на різдво, після надій, що не збулися, хворіли і помирали. Франкл пише, що кожен вечір в таборі коли лягав спати, то уявляв собі щось хороше: свою родину, до якої він прагнув повернутися, найкращі моменти життя, мирного життя, не війну. Це тримало його на плаву.Напевно, мій відхід в дослідження мистецтва, а я за ці роки закінчила магістратуру з мистецтвознавства, - це також спосіб вижити і протриматися. Однієї емпатії, як це було з часів Майдану, якось не вистачило. Важливий момент: чим більше я досліджую сучасне українське мистецтво за умовні 130 років існування, тим більше розумію: як же ми всі жахливо зросійщені і як "период соцреализма" погано вплинув на наш світогляд і наше сьогодення.НЕ/вкрадене. Штудії та омажі - один з проєктів, який я придумала, запропонувала Матвію Вайсбергу і його друзям, і він успішно запрацював: в нас вже друга виставка Україною. Перша була у Львові у листопаді-грудні 2025-го, зараз нас прийняв Музей війни в Києві, за що дякуємо Юрію Савчуку і Розі Тапановій.Дякую всім митцям, хто доєднався до #херсонневкрадене, дякую моїм друзям Олександру Животкову, Олексію Баулі і всім-всім, хто підійшов на відкритті і запропонував доєднатися до проєкту. Ви неймовірні, люди.Не дивлячись на страшні обстріли майже кожну ніч, наша Перемога🇺🇦 складається з маленьких цеглинок нашої жаги до життя, і, сподіваюсь, "НЕ/вкрадене" — це такий великий камінчик. Дякую Збройним Силам України.На фото - інсталяція Оксани Цюпи Вона стоїть при вході в Музей війни. Напишу про неї окремо: це глибока річ з багатьма сенсами. Взагалі майже не робила цей раз фото, бо спочатку монтажу виставки все було не схоже на виставку, а потім завдяки Олексію Белюсенко встало на свої місця. Приходьте в музей. Дякую.