Нещодавно у спілкуванні почула: «а що ти знаєш про свободу взагалі, якщо ти не пережила окупацію?» - і замовкла. Дійсно, ну що я знаю. Я не була в окупації, дякую за це Збройним Силам України невпинно. Я, звісно, можу розказати про своє відчуття свободи, коли у радянському дитинстві в мене була можливість підлітком подивитися на оксамитову революцію в Празі в листопаді 1989 року, походити серед щасливих і впертих людей, які вийшли за свою волю і незалежність. І про 1991 на москві можу нагадати - також там була, це взагалі єдиний раз, коли я відвідувала ту кляту столицю. Ну ще можу розповісти про Майдан. І про Крим в березні 2014 - я тоді зрозуміла, що це окупація і війна надовго. І говорила про це тут потім - мене не чули. Але це все — пафос вільних людей по зрівнянню з тими, хто дійсно пережив російський полон і російську окупацію. І нашу рожевопоність тут ніхто не відміняє. Навіть якщо ти вночі в трусах вискакуєш в коридор в теплій ковдрі під дзижчання російських шахедів і звуки ППО і думаєш «ну й фік, хай найдуть мій трупік в трусах, зате в коридорі, боже, як страшно», ти нічого не знаєш про свободу. Одеса без світла після нічного обстрілу, зла і вперта. Тепло є, воду дали вранці. Дякуємо безмежно нашим Збройним Силам України і всім енергетикам, рятувальникам, медикам, - всім-всім, хто рятує нас від цієї страшної російської нечисті. Переможемо.