Про пам'ятникиВчора серед своїх українських патріотів знов виникло обговорення про російські маркери в Одесі. Воно як би зрозуміло: притомні люди вимагають їх прибирання з очей і виконання закону України. Непритомні, звісно, бухтять. Влада робить вигляд, що все ок, в нас вибори, відчепиться, ми тут "особенние", та плює на закони України.Тупикова ситуація. Тому що пушкін - це старий патерн, імперський, потім з часів Сталіна. "Как же так, это мое, я на этом выросла", - кажуть вони і не хочуть нічого знати. Погано виховані люди з поганим смаком.Уявляєте, до повернення назви Італійська вулиця в Одесі всі віднеслися байдуже, включаючи навіть упоротих пушкіністів, а в цей убогий бюст вчепилися. Тому що стійкий стереотип.В Одесі нема нових символів медійно. Вони є в наших обговореннях між своїми, але нема відкриття, нема сенсу, нема новини. Якщо замість пушкіна на бульварі поставлять сучасний пам'ятник загиблим українським дітям, то це переб'є повістку пушкіна. Але дійсно талановитий, не той ШІ, який впихають нам з пам'ятником Лесі.Для прикладу приведу меморіал, присвячений єврейським жертвам у боях 1948 року за дорогу до Єрусалиму. Скульптура зі сталевих труб і бетону якби стрибає з пагорба, з якого відкривається вид на одне зі слабких місць на дорозі до Єрусалиму, де на початку війни за Незалежність у 1948-му році араби нападали на колони, що прямували до міста, щоб привезти їжу, воду, медикаменти.Меморіал зроблений художницею Наомі Хенрік у 1967-му. Наомі народилася у місті Аккерман, Одещина. Тому самому, що зараз відбиває ракети і шахеди разом зі всією Україною. 10 років дівчинка прожила там. Потім виїхала з батьками в Ерец Ісраель у 1930-му. Одеса і Одещина - батьківщина сіонізму, якщо ви не знали. Правда, в Білгород-Дністровському нема нагадувань про свою землячку, як в Одесі нема табличок в тому же Оперному, що тут шив перуки дідусь всесвітнього відомого Джо Дассена та двічі виступала сама Сара Бернар. Але є пушкін як основний одеський міф. Так й живемо🤷‍♀️