Три роки тому місто було абсолютно порожнім. Я вже не пам’ятаю, як ходив міський транспорт, бо його майже не було. І машин було мало. І людей. І тривоги декілька разів на день. Ранок починався з обстрілів з моря - московитські кораблі стояли близько та били зі всього, щоб прочистити собі коридор серед мін на шляху до міста. Якось працювали магазини - вже не памʼятаю. Ми спали одягнутими та мріяли про те, щоб ЙР не зайшла в Миколаїв. А новини ви, напевно, пам’ятаєте: Маріуполь в блокаді і під артою, градами, фабами, сонцепьоками, ЙР бомбила все, що можна, вони стояли майже в Києві. Від тих новин можна було поїхати з глузду. Але ми не поїхали і вижили. Сьогодні в місті на кожному куту продавали весняні квіти. Купа людей та машин. Всі магазини, кафе, ресторани працюють. Транспорт курсує за графіком. До вечора без тривог. Потім ці срані шахеди, які наші ППО відбивають кожен раз як боженьки. Всі вже настільки звикли, що багатьом навіть в голову не приходить: а що було б, якщо б вся ця мерзота прилетіла по цілях? Деякі навіть шиплять, що їм «не так ППО працює». Деякі нападають на ЗСУ. Деякі досі вірять, що все повернеться «как прежде».Сьогодні злі козаки відбивали танкову атаку під Торецьком. Відбилися. На щастя, всі живі. Тільки зайобані. Дякую їм до неба. Моралі не буде. Просто Одеса сьогодні. Просто весна. Синє небо, яке дає надію. Дерева, які скоро зазеленіють. Просто памʼятаю, завдяки кому я ще бачу це синє небо.