Дитиною до переїзду в Одесу ми жили в гарнізоні у Східній Німеччині, в радянському гарнізоні. Правда, нам пощастило - це була не советська панелька, а старий німецький двоповерховий будинок, за ним сад, потім ліс, а знизу - залізничні колії, маленький вокзал, гаштет та німецькі маленькі будиночки. Радянський гарнізон був через великий міст над цими коліями, а моя школа, в якій я встигла провчитися трохи більше, ніж половина першого класу, взагалі в іншому місті. Я сама ходила через міст на автобус, який нас довозив до цієї "столиці" "групи советських військ". В нашому містечку було три частини - артилеристи, зв'язківці та радіоконтроль. І хоча, з того часу пройшло багато років, я легко проведу там екскурсію, бо дитяча пам'ять найбільш міцна.Так от. В нас була комуна. Нормальна така звичайна комунальна квартира. Дві кімнати зі старими печами наші, коридор літерою Г, по дорозі вхід у дві кімнати сусідів ліворуч, праворуч - туалет та ванна кімната окремо, та велика світла кухня з дерев'яною підлогою, електричними плитами та великими світлими вікнами в сад за будинком. На кухні звичайно хазяйнувала сусідка тьотя Таня. Вона була висока, худорлява, з темним волоссям та гучним голосом. Зранку вона кричала на свого чоловіка, відправляла його на службу, потім кричала на сина Дімку та ставила його в кут вже у своїй кімнаті. Коли хтось їй робив зауваження, що вона кричить, вона казала, що так розмовляє. І все. Баста. Сперечатися було марно.Я знала, що треба перечекати, коли вона прокричиться та кудись звалить. І тоді можна виходити на кухню, до мами, снідати та йти гуляти. Бо тьотю Таню я не те що побоювалася, просто не хотіла з нею зв'язуватися. До речі, мене в кут ніхто не ставив. Я до чого це написала. Все, що зараз кричить Трамп - байдуже. Треба перечекати. І дивитися тільки на те, що він робить. Бо він так "розмовляє" - тупим тролінгом, шантажем, залякуваннями, перекручуванням фактів та цифр. Тобто можна, звісно, шаленіти від всього цього крику, коментувати та писати про це 100500 емоційних новин та коментарів.А можна не реагувати на крики, економити сили та видавати наше "фе" або "гуд" вже на дії. А в нашій з вами реальності це куди корисніше. Головне: не дати їм з хуйлом домовлятися за Україну без України. Обіймаю.