Дощ, чебуреки і розмови про ШІ на березі озера.

Після допису про любімих абізян, себто про ШІ-агентів, мій давній знайомий, а за сумісництвом і постійний читач, запропонував зустрітися і потеревенити на цю тему. На що я з величезним задоволенням погодився.

Це був дуже цікавий вечір, скажу я вам: ми вечеряли чудовими чебуреками під дощем, неспішно прогулювалися стежкою понад берегом, повільно намотуючи кола, і увесь час говорили.

Я люблю поговорити про якісь робочі речі в неформальній обстановці, особливо зараз, навіть дружина жартувала, мовляв, нарешті поговорив з людиною, яка розуміє, що я їй кажу. І, хоча й дійсно саме живої розмови мені дуже не вистачало, особливо цінною ця зустріч стала завдяки іншому.

Теми нашої бесіди стрибали, наче сполохані коники: від практичного застосування ШІ в роботі, від намагань зрозуміти себе і своє місце у галузі, що змінюється найстрімкіше за увесь час свого існування, до заглядання у якесь надзвичайно далеке майбутнє.

Але крутилося усе навколо одного: ми дійсно боїмося змін. В цьому ми не абсолютно відрізняємось від наших далеких родичів з якогось там раннього палеоліту. Однак ми боїмося не самих змін, ми боїмося невідомості, яку вони приносять.

І кожен з цим справляється, як може. Хтось опускає руки, хтось панічно хапається за усе підряд, хтось робить вигляд, що все зрозумів і очолює цю революцію, хтось чухає голову і розводить руками, хтось намагається змінюватись, хтось намагається змінювати.

Але усе це — реакція на шалені зміни. І це — нормально. І не існує єдиного підходу, як з цим справлятися. Якщо я почну давати поради з цього приводу, я буду як той собака в гамаку з мему "Не переживай. Нашо ти переживаєш".

І так, я теж боюсь. Спочатку я займав супер скептичну позицію щодо ШІ — цікава цяцька, побавимся, забудем. Але я не врахував, наскільки цю цяцьку можна було хайпанути. Так, я вважаю, що зараз ми просто посередині бульбашки шаленого хайпу, і вона з часом дуже гучно лусне.

Але при цьому ШІ в розробці зокрема нікуди не зникне. Зміниться, трансформується, народить нові ролі, перемеле й перемішає старі. І на світ зʼявиться щось, що ми сьогодні не в змозі осягнути.

Чи уявляли собі сучасний веб і розробку такою, як вона є, до прикладу, науковці з DARPA десь в 60-х роках? Ні, не уявляли. У них не було не те, що термінів, а навіть концепцій, які для нас сьогодні є банальними.

Тому я й не думаю про те, що буде з індустрією через 5, 10, 20 років. Я не можу хвилюватися через те, що я не можу навіть описати словами, бо я не маю ще цих самих слів.

Тож сьогодні я борюся зі своїм страхом інакше — я змінююсь. Я не кидаюсь стрімголов у прірву вайбкодинга, і не кричу "Паліть токени, а там буде видно!", але й не волаю "Паліть вайбкодерів!".

Я кажу — паліть свої стереотипи. Адаптуйтесь. Змінюйтесь. Зрозумійте, в чому ваша цінність без тих навичок, які сьогодні делегують ШІ. Розвивайте цю цінність. Вчіться.

Коли ми прогулювалися берегом, із розмови матеріалізувалась одна цікава думка: якщо, маючи умовних 15 років за плечима, ви вимірюєте свою цінність виключно в здатності писати код, то це може означати лише дві речі.

Або ви дійсно настільки глибокий фахівець, що ви пишете код, за який просто ніхто не береться, бо він вимагає якоїсь неймовірної експертизи і знань.

Або у мене для вас дуже погані новини.

Саме тому я й раджу переставати виміряти досвід роками реакту чи кількістю бібліотек для стейт-менеджменту, і нарешті почати виражати його в результатах, які відчуває продукт, над яким ви працюєте. Ось це ваш досвід.

І його ніяка шішка не замінить. Вашу чуєчку, ваше розуміння домену, ваші офігітєльні історії — ніякий, навіть надпросунутий алгортим не зможе земулювати.

Змінюйте в першу чергу ваш погляд на себе. Ми більше не можемо дозволити собі бути реакт-абізянами, і лише від кожного з нас залежить куди ми еволюціонуємо — чи станемо Homo Sapiens сингулярної епохи, а чи черговою тупиковою гілкою на задвірках історії цифрових технологій.

Ми ще багато про що розмовляли, але це вже тема для іншого допису ;)

@babichdev