#про_інтернетОдного погожого ранку Джон Сміт вирушив у мандрівку усього свого життя — він почав своє паломництво до Єрусалиму. Узявши до рук патерицю та перекинувши через плече дорожню сумку, він запитавсь в алдермена: "Як мені дістатися Єрусалиму?". На що отримав відповідь: "Спочатку дійди до Некствілю та запитайся там".Джон докрокував до містечка, де його спрямували до Сімплтонського абатства, а там — до міста Беквотер. Далі його шлях пролягав манівцями й королівськими трактами, дорогою він відвідав безліч міст та містечок, побував у найбільших соборах Європи та бачив незліченні дива, аж поки, за пів року мандрівки, дістався місця свого призначення. І на кожній зупинці він робив завжди одне й те саме — питав дорогу до Єрусалиму, а натомість отримував керунок до наступного місця, де можна було б спитати дорогу.Минуло сім століть, а ми з вами мандруємо світом в той же спосіб. Ну, не особисто. Коли сидимо в інтернеті. І не ми самі, а маленькі жваві пакети, якими обмінюється наш пристрій, поки ми гигикаємо над черговим тіктоком, сидячи у вбиральні.Дійсно, подорож одного пакета надзвичайно схожа із подорожжю Джона Сміта, хіба займає тепер незрівнянно менше часу. Коли наш пристрій хоче надіслати кудись пакуночок даних, він не знає усього шляху, натомість усе, що йому відомо — це пункт призначення та найближче місце, де можна спитати дорогу. У випадку вашої локальної мережі — у вашого домашнього роутера, який недарма має таку назву. Коли пакет приходить до нього, то отримує вказівку мандрувати далі, до роутера вашого інтернет-провайдера, який направляє мандрівника далі.І так відбувається доти, поки він не досягне мети. Протягом цієї подорожі пакет може відвідати багато різних роутерів, і жоден з них не буде знати повного шляху. Лише приблизний напрямок.Чому? Все просто — Інтернет занадто великий. Ваш пристрій просто не може знати повний шлях до кожного сервера на планеті. Та навіть якби й знав, цей шлях може зненацька змінитися наступної миті через низку причин, як-от перевантаження ліній, аварії на вузлах, зміни в політиках провайдерів, недоступність окремих мереж або маршрутів та інші негаразди. Ну а ще різними мережами володіють різні організації, що можуть мати власні правила маршрутизації, і маршрут для нього може змінитися, бо наступні роутери почнуть спрямовувати трафік інакше.Тому набагато ефективніше визначати подальший напрямок руху в кожній контрольній точці замість спроби дотримуватись одного-єдиного шляху. І надійніше. Якщо один шлях перестає працювати, то можна завжди дуже швидко визначити інший.Суттєва відмінність, правда, полягає в тому, що якщо ваш пакет загубився в дорозі, то можна надіслати дані ще раз. Іноді новий пакет піде тим самим шляхом, іноді — іншим, якщо маршрути встигли змінитися. А Джон Сміт, вскочивши в халепу дорогою до Єрусалиму, так і лишився б назавжди безіменною жертвою розбійників десь в глухому закутку Богемії.Підхід з пунктом призначення дозволяє роутерам пересилати пакети доволі швидко. Якби кожен роутер дбайливо вираховував детальний шлях для кожного окремого пакета, обмін даними займав би вічність. Роутер не вгадує напрямок приблизно, а шукає найкращий збіг у таблиці маршрутизації, після чого направляє пакет до наступної станції.Не усі ефективні принципи мусять бути виключно новими. Іноді вони існують століттями і доводять свою ефективність у несподіваний спосіб. Чи гадав Джон Сміт колись, що те, як він мандрує світом, так добре пояснюватиме те, як цей самий світ майже миттєво обмінюється знаннями, інформацією, котиками, пропагандою і світлинами голих сідниць? Навряд чи. Хоча ідею з котиками він би точно оцінив.@babichdevЩо почитати:• Common Internet Network Interconnection and Charging Practices • How to properly interpret a traceroute or MTR• Internet History of 1960s