Сьогодні ділюся з вами особистим 💔

Минуло два з половинкою роки відтоді, як я почала свої перші справжні романтичні стосунки. Трохи більше ніж півроку тому я була ініціатором їх завершення, але після лишилася надія, що ми все одно можемо бути разом і ми продовжували спілкування. Однак тиждень тому моє кохання втратило надію разом з довірою. Я вже переживала в тривозі наш розрив півроку тому і була готова до всього, але не до втрати довіри до людини, якій довірилась цілком 😔

Зараз я знов переживаю занепад, але буду рішуче з ним боротися, так само рішуче, як боролося з цим останнім танцем й змогла його подолати 🙏🏻

Ну а для цього моє ліричне серце хоче висловити свої почуття віршем 🥀

Душа поетки розквітала
У ньому я знайшла усе
Усе, чого собі бажала
І те, що спільне в серці є

Переплелися наші долі
Здавалось, ніби навіки
Я заглядаю в твої очі
І вірю, що кохаєш ти

Такі дитячі наші вчинки
Ми разом пізнавали світ
Все те, що нам було далеке
За наші перші двадцять літ

Я приглядалась обережно
А серце билося – це він
Він той, кому віддам всю ніжність
Із ним негоди не страшні

Наполовину так і сталось
Моя вся ніжність – лиш твоя
Та не наважився ти бути
Зі мною разом до кінця

В розлуці почуття плекала
Що ти лишишся лиш моїм
І безсоромно йшла до тебе
Хоч ти від мене йшов тоді

Але були й непевні миті
Коли знов віяло теплом
Верталася колишня пристрасть
Без про життя разом думок

Казав ти, що обрав самотність
Що не підступиться ніхто
Себе пізнати час і простір
Потрібен був – дала його

Вже зустрічались значно менше
Писав мені ти рідко вкрай
Липнева подорож до Пущі
Була для мене, наче рай

Я не хотіла би прощатись
Але мені відмовив ти –
Мов серед ясного там неба
Послав ти блискавку мені

Та я була ще та нахаба
І час від часу знов могла
Тебе як справи запитати
Й приїхати ти дозволяв

А потім в серпні кажеш: «Годі»
«Ти непокоїш, припиняй»
«З тобою я не є собою»
«Мені себе відчути дай»

Питала я: «Чому? Що далі?»
«Мене б не бачив взагалі?»
Ти відповів: «Якщо захочу»
«Колись я напишу тобі»

І я чекала, не писала
А ти писав, та не мені
А я це бачила й читала
Й була спокійною тоді

І ось настав той день серпневий
Той день, що настає в кінці
Який щомісяця чекаю
Із першої разом весни

Думками я була з тобою
І ось – від тебе йде дзвінок
Його я миттю підіймаю
А там сюрприз, бо ми не вдвох

«Це хто зайшов?» – почула голос
Дівочий голос це питав
«Це я натиснув випадково»
«Це випадково, не зважай»

«Пробачте, що вам заважаю»
«Як не чекали – то я йду»
На цьому слухавку кидаю
І сльози враз уже я ллю

«Розмова це була робоча» –
Чекала, що напише він
Та він не пише – вбивча тиша
Лиш видалив, що він дзвонив

Я написала знову перша:
«Сказати нічого мені?»
Ти відповів одним лиш «вибач» –
«Так що ж це значить поясни!»

«Сьогодні я не пробачаю»
«Якщо розмова це з дівчам»
«Бо ти казав: тобі не треба»
«Тобі не треба ти казав!» –

«Та це безглузда випадковість» –
«Тоді скажи мені лишень»
«Що ти до мене відчуваєш?»
«Не розмовляли місяць вже» –

«Тебе кохаю я лірично»
«Але без лірики мій світ»
«Не певен, що знов рину в небо»
«Тому не покладай надій»

Коли я чула, що кохає
Надія все одно була
Бо думала його я знаю
Він буде щирим в почуттях

Якщо собі він знайде іншу
Він точно скаже це мені
Бо я завжди була з ним щира
І щирим був зі мною він

Пройшло два дні – зʼявилась звістка
На носі бачу знову прищ
Він значно меншим уродився
Але він там, де був колись

Тоді, коли гуляли вперше
Коли закохувався ти
Я на собі це відчувала
Прищ величезний був тоді

В цей день зустрітись захотіла
Та надто пізно вже було
Дізналася, що ти в дорозі
Поїхав з міста тільки-но

Ну хто би знав, що це прощання
Кінець тепла, кінець кохання
Пройшло останнє наше літо
Лиш жовтень дав це все розкрити

Дві зустрічі про все питала
Нічого ще тоді не знала
Коли я сльози проливала
В обіймах на плечах міцних

Тебе у кут тоді загнала:
«Зі мною знову будь лишень»
Годинником закарбувала:
«Не забувай про втрати день»

Та знов прийшла, бо знов вагання
Просила я: «Скажи!» – мовчання
Наступної вже середи
Довіру втратив назавжди