Настині ко(р)ти(н)ки | Письменниця Вікторія Амеліна пішла з життя 1 липня 2023 року після пор...

Письменниця Вікторія Амеліна пішла з життя 1 липня 2023 року після поранення, отриманого під час обстрілу у Краматорську.За кілька днів до того на Книжковому Арсеналі вона презентувала щоденник вбитого росіянами дитячого письменника Володимира Вакуленка, який знайшла для всіх нас. Ось уривок з її передмови до щоденника:"Після українського контрнаступу на Харківщині, коли в Ізюмському лісі підіймають з могил тіла загиблих за час окупації, я в розпачі шукаю в землі щось інше — щоденник мого страченого колеги письменника Володимира Вакуленка. За моєю спиною чекає, важко дихаючи, його розгублений батько. Він першим почав копати, але нічого не зміг знайти. А син же просив його, ховаючи щоденник у саду 23 березня 2022 року, під час російської окупації: “Коли наші прийдуть — віддаси”. Минуло пів року і я прийшла до Володимирової хати, але щоденник під вишнею — ніяк не знайдеться. Втрата рукопису, про який я ще кілька годин тому не знала, а батько Володі не пам'ятав, зараз видається нам обом непоправною. Батькові — бо не зміг виконати волю сина. Мені — бо збувається мій найгірший страх: я всередині нового Розстріляного Відродження. Як у 1930-х, українських митців убивають, рукописи зникають, пам'ять стирається. Здається, часи змішуються і застигають в очікуванні розв'язки: я шукаю у слобожанському чорноземі не лише нотатки одного з нас, а одразу всі загублені українські тексти: другу частину "Вальдшнепів" Хвильового, п'єси Куліша, останні поезії Стуса, щоденники часів Голодомору, українські стародруки, спалені в київській бібліотеці в 1964-му. Всі наші втрати, від стародруків до щоденника Володимира, здаються одним великим текстом, який уже ніколи не прочитати. Що там написано, у цьому щоденнику? В усіх тих текстах? У 2022-му я приєдналася до команди Truth Hounds, яка займається розслідуванням воєнних злочинів з 2014-го. З ними я і приїхала на Ізюмщину, аби опитувати свідків іта фіксувати наслідки окупації та обстрілів. Але в цю нескінченну мить я все ж таки не розслідувачка — письменниця, а знайти щоденник — важливіше, ніж злочинців.Але я випростовуюсь і повертаю батькові Володимира непотрібну лопату, намагаюся підібрати слова, щоб хоч якось його втішити. Але слів немає. Тож я опускаю очі і раптом — бачу щось у землі, нахиляюсь і витягаю тонкий згорток в поліетиленовому пакеті. — Знайшла! — вигукую радісно, ніби дістала з землі не окупаційний щоденник, а справді — всю загублену українську літературу. Прощаючись, я обіцяю батькові Володимира, що зроблю все, аби про його сина говорив світ".1 липня - день народження Володимира Вакуленка💔