У цій історії є особливий момент. В ХІХ столітті в переважній більшості випадків опери співали в перекладі на мову, зрозумілу для глядачів. Традиція виконання опер мовою оригіналу, яка здебільшого є незрозумілою для публіки, сформувалася відносно недавно, у ХХ столітті, коли прогрес у міжнародному транспортному сполученні дозволив оперним співакам швидко переміщатися між країнами й континентами для того, щоб брати участь в оперних виставах у будь-якій точці світу. Наприкінці ХХ століття, провідні оперні театри світу, цілком усвідомлюючи неприйнятність виконання опери незрозумілою мовою, почали застосовувати технологію електронного табло, на якому глядачі могли прочитати дослівний переклад реплік, які в цей момент звучать зі сцени. Оперні критики із цього приводу зло кепкували, що на виставі публіка мала нагоду добре повправлятися у скорочитанні.Київський Фальстаф пролунав не мовою оригіналу, а в дуже дотепному і стильному українському перекладі поета Максима Стріхи. Тож у глядачів була можливість не лише насолодитись виконанням, а й реагувати на жарти лицаря-товстуна в реальному часі.