«Цвіт папороті» — це вічна метафора долі людини та світу.Символ, який у мистецтві Євгена Лисика набув особливого звучання.95 років тому, 21 вересня 1930 року, народився художник-сценограф, чия творчість стала свідченням непростого шляху української культури. Саме він створив декорації до забороненої в радянський час фолькопери Євгена Станковича «Коли цвіте папороть…» — і саме його сценографію тоді знищили.Виставка «Цвіт папороті», що триває зараз у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького, — присвячена Лисику та поєднує його особисті образи й універсальні символи української історії. Завдяки родині митця — доньці Анні та дружині Оксані Зінченко — у ній зібрані рисунки, ескізи сценографії та фотографії з архіву, що дозволяють побачити менш відомі сторінки його творчості.Експозиція представляє близько двохсот робіт і триватиме до 26 жовтня 2025 року.Вартість квитків:– повний — 200 грн– пільговий (студенти, пенсіонери) — 100 грн– учнівський — 50 грн/ 📸 @sonya_rybka#бьоздей #лисик
«Чорне і біле» 19.09.2025 — 30.11.2025«Чорне і біле» Ярослави Мотики — це дуальність, контраст, протиставлення та діалог із виставкою її чоловіка, Ярослава Мотики — «Замилування».Ярослава — сувора й стильна, цілісна й послідовна творча особистість, яку ще небагато хто відкрив для себе, часто бачачи її лише в тіні чоловіка-митця. Ми піднімаємо важливе питання ролі художниць ХХ–ХХІ століття, і цей проєкт є можливістю пізнати мисткиню, чия творчість безсумнівно потребує уваги.На виставці представлено широкий діапазон творчості: від студентських робіт і перших пошуків власної мови 1970–1980-х, творів для Львівської кераміко-скульптурної фабрики та «гаварецького» періоду — до геометричних абстрактних робіт 1990-х і переходу до графіки. Цей підхід — жорсткі геометричні фігури та свідоме обмеження кольорової палітри двома фундаментальними радикалами, чорним і білим — визначає особливу художню мову й світогляд Мотики.Виставку супроводжують події та відвідини оселі-майстерні художниці, де можна побачити не лише її роботи, а й сад, шиття та мистецьку колекцію Ярослави Мотики.📍Львів // вул. Зелена, 20, 4 поверх11:00-20:00, понеділок — вихідний Вхід: 100 гривень#мотика #ягалерея_пентхаус
Барокове світло. Іоанн Георг Пінзель — один із найбільш таємничих українських скульпторів XVIII століття. Його пластика не знає спокою: фігури немов рухаються, виблискують у світлі, відкриваючи новий вимір сакрального.Чому саме жовтий? Бароко й рококо — епохи сліпучого, вогняного, коли простір храмів заливає багатство відтінків золота. І саме тут Пінзель знаходить свій колір: жовтий як золото — світло, що матеріалізується. Це золото не про багатство речей, а про сяйво, яке проривається назовні, перетворюючи дерев’яну скульптуру на ілюзію небесного світла.Чому цей колір ніколи не зникав з українського мистецтва — і у кожному зі століть і стилів ми бачимо його присутність, і навіть домінування? Які неймовірні сенси приховує жовтий колір в українському мистецтві? На ці питання запрошуємо знайти відповіді під час захопливої півторагодинної лекції мистецтвознавиці Діани Клочко. Вже цієї суботи! Не пропустіть! ✨📍Львів // вул. Шота Руставелі, 8Субота, 13.09, 18:00Вартість: 400 гривень 🔗 Реєстрація — за посиланням. #пінзель
Тема оголеності в мистецтві багата на цікаві сюжети.Один з них — класичний для римської історії сюжет «Римського милосердя»Це історія про доньку, яка таємно годує грудьми свого батька, ув'язненого і засудженого до голодної смерті : Чоловіка ув'язнили за невстановлений злочин, та дозволили відвідувати старця лише дочці. Приносити їжу було суворо заборонено, тому донька, що нещодавно народила дитину, годувала батька грудьми, з надією зберегти йому життя. Виявлена охоронцями в'язниці сцена настільки зворушує владу, що дівчині прощають, а батька звільняють з в'язниці. Цей сюжет стає важливим прикладом відданості та римської честі в історії мистецтва, і зустрічається на фресках у Помпеї, картинах Рубенса, Караваджо та Рембрандта та інших митців Приходьте послухати більше про сюжети які приховує мистецтво, та дослідити оголеність на лекції Тетяни Дорошенко! 📍Київ // вул. Хорива 49Б Субота 6.09, 17:00Вартість : 300 гривеньВхід 18+🖇 Реєстрація за посиланням. Текст: Оля ПриходькоДизайн: @sonya_rybka #події
Замилування04.09.2015 — 30.11.2025 Перша виставка памʼяті скульптора Ярослава Мотику, який пішов із життя у 2025 році. Проєкт представляє здебільшого роботи останніх років та вибрані матеріали з архіву художника і покликаний стати платформою для спогадів і розмов про його творчість.Ярослав Мотика — скульптор, що дивився на світ через мистецтво, щиро прагнучи залишити після себе багато творів. Його сюжети були простими, дуже людськими: кохання двох, любов матері до дитини, його мама, що миє підлогу, задумливий, трохи сумний хлопчик — автопортрет.Виставка «Замилування» названа на честь найпоширенішого сюжету у творчості автора — «Мати з дитям», про найвищий ступінь любові.Експозиція включатиме основні твори художника — від малої пластики до рисунків, еротичні цикли, міфологічні сюжети, фотографії 1980-х, документальні рідкісні матеріали та твори-експромти, які Мотика створював уже наприкінці життя.Проєкт відбувається в рамках Львівського тижня скульптури 2025 «Діалоги» та символічно представлений у діалозі з другою виставкою — дружини скульптора Ярослави Мотики — у Я Галерея Пентхаус.У період виставки також буде встановлено його останню роботу — «Викрадення Європи» у Стрийському парку. 📍Львів // вул. Шота Руставелі, 811:00-20:00, понеділок — вихідний Вхід: 100 гривень#мотика
«До нефігуративного живопису Янович прийшов через освіту художника декоративно-ужиткового мистецтва, закінчивши відділ кераміки, через заняття графікою, оформлення численних інтер'єрів — від кафе до санаторію, й остаточно відмовився від будь-яких форм художнього вираження крім картини у віці сорока трьох років. Він не пише маніфестів, не вибудовує розлогих теорій. Проговорює лише кілька засадничих для себе моментів: стосовно музикальності, про матерію, що змінюється, і про внутрішній стан людини — як центральні теми своїх проектів. Й також про те, що картина, попри усі конвенції сучасного мистецтва, все ще може багато чого сказати», — Борис Філоненко, із книги «Інтервал». Яким був шлях Ігоря Яновича до абстракції? Як навчитися відчувати нефігуративне мистецтво? Чому постать Яновича має виняткове значення для українського сучасного мистецтва?Про все це та більше — розповість на екскурсії Павло Гудімов. Це буде незабутній час спільних розмов та споглядання мистецтва! 📍Львів // вул. Шота Руставелі, 8Неділя, 31.08, 17:00Вартість: 400 гривень 🔗 Реєстрація — за посиланням.#янович
Мозаїчна традиція Києва тягнеться від доби Русі: мозаїки собору Софії стали натхненням для поколінь українських митців. Тепер вулиці столиці прикрашають десятки мозаїк, тож ловіть добірку найцікавіших і зберігайте, аби побачити на власні очі ті, про які не знали!📸 1 панно "Вітер" А. Горської, В. Зарецького та Б. Плаксія на ресторані "Вітряк", 1968 р. (просп. Академіка Глушкова, 11) 📸 2-3 мозаїки у дворі музею Ханенків В. Овчинникова, 1960-1970-ті рр. (вул. Терещенківська, 15)📸 4 "Рух" Г. Зубченко й Г. Пришедька на фасаді спорткомплексу "Наука", 1969 р. (бульвар Академіка Вернадського, 32)📸 5 мозаїка дитячої поліклініки Солом'янки невідомого автора, 1960-ті рр. (вул. Левка Мацієвича, 12)📸 6-8 фрагменти створення мозаїки у дворі училища водного транспорту студентами-бойчукістами під наставництвом Андрія Дудченка. Ви теж зможете долучитися до її створення на майстер-класі монументальної мозаїки. 📍Київ // вул. Братська, 2Неділя, 10.08, 17:00Вартість: 1200 грн🔗 Реєстрація та оплата — за посиланням.#мозаїка
Мріяти — житиІдея назви досить сентиментальна й проста — «Мріяти — жити». Це слова з поезії Дмитра Луценка, на яку композитор Ігор Шамо написав пісню «Як тебе не любити, Києве мій».На початку літа до Академії імені М. Бойчука звернулося Училище водного транспорту із запитом на створення розпису. Конкретної концепції вони не мали, тож я запропонував долучити студентів і реалізувати проєкт разом.Діяти треба було швидко. Я подумав, що тематика судноплавства — романтична й цілком відповідає місцевому контексту. Зробив кілька ескізів — ідея студентам сподобалась. Композиція досить проста: вона нагадує мапу, на якій грайливо нанесені архітектурні пам’ятки, виразні локації, річки та інженерні споруди Києва. Це викликає асоціації з дитячими мапами, які багато хто малював у дитинстві.Таке рішення дозволило нам працювати великою командою: кожен міг розробити власний об’єкт і втілювати його — у співавторстві або автономно, — знаходячи на «мапі» те, що йому близьке.У художньому рішенні є елементи, запозичені з античних мозаїк: біле тло, стилізовані хвилі, повторювані модулі, що формують декоративне килимове відчуття.Смислове наповнення — кожна людина відкриває світ, мріє побачити далекі країни, моря й океани, знайти себе в цьому великому світі, прожити щасливе життя — бажано в Києві, бо це неймовірно красиве місто, що надихає! Повний позитив, рожеві каштани й спортивний настрій.
— Андрій Дудченко#артворк
Павло Гудімов — про прогулянку Житнім ринком та спадщину модернізму:«Я народився в родині архітекторів. Мій дід був головним архітектором Львівської залізниці, модерністом. Йому не пощастило народитися в радянський період — але в нього не було інших варіантів.Я переконаний: ті, хто створював сучасну архітектуру, культуру, мистецтво в умовах радянської системи, заслуговують на памʼять і повагу. Це була форма внутрішньої еміграції, спосіб опору, який водночас дав можливість реалізуватися цілому поколінню.Сьогодні довкола події Ельміри Еттінгер розкручується певний хейт і такий термін, який, на мою думку, окрім популізму і неглибини не несе — «совкодроч*ри». Я вважаю, що працюючи з незручною спадщиною, ми показуємо саме культуру опору — ту, що формувалась у колах шістдесятників, художників, архітекторів, музикантів. Ігнорувати це — неможливо. Варто памʼятати про таких постатей, як Віктор Зарецький і його чудова дружина Алла Горська, авторка «Боривітру». Так, вони творили в межах соціалістичної стилістики, але це не привід знецінювати їхню працю чи ціле покоління.Тому звинувачення на адресу нашої діяльності — через те, що ми говоримо і про спадщину радянського періоду України, — вважаю недоречними. Це слабка позиція, яка не пропонує рішень.І ще одне: щодо репутації наших лекторів. Ми намагаємося, аби вона була бездоганною. Так, у когось могли бути гріхи молодості — але хто без гріха? У складний час не варто займатися «полюванням на відьом». Нам потрібно згуртовуватися й підтримувати одне одного — особливо всередині творчих спільнот.Дякую всім за розуміння.— @gudimovpavlo
Цієї неділі в Я Галерея Львів на нас чекає лекція, що точно переверне ваше уявлення про «чорне» у мистецтві. 🖤«...у лекції про чорне, яку сподіваюсь прочитати у львівській ЯГалереї у неділю 03 серпня, буде загадковий портрет.Що ж тут загадкового? відразу скажуть знавці — це відоме зображення Василя Тарновського (молодшого), датоване приблизно 1860-ми роками, авторства учня Брюллова, академіка петербурзької академії мистецтв Андрія Гороновича, що зберігається у NAMU.На це я відповім.Дивина у строї. Приблизно двадцятипʼятилітній молодий чоловік одягнутий у капелюх і костюм чорного кольору так, ніби він проштудіював все, що було доступно із заповітів засновника дендизму Джорджа Браммела. Щоправда, із такими стилістичними доданками, що видають любов до українських старожитностей і водночас шотландського типу декорування. На плечі у нього — чорний шалик, скріплений срібною, ймовірно, брошкою-фібулою. (Подібну, лише картату, стрічку, прикріплену на плече, бачила у відомому фото тринадцятилітньої Лариси Косач). Срібними є також і гудзики сюртука-піджака, а комір-стійка сорочки з крупною вишивкою скріплена прикрасою.Чи не золотою, з крупним черним же каменем. Золоті персні на обох руках і червоний, в тон вишивки, тканий пояс. Стоїть він, спираючись руками на чавунний парапет — ймовірно, портрет писався у Петербурзі, де Тарновський певний час начався. Або вже у Києві, щоправда, не знаю, чи подібні чавунні огорожі у той час тут були.Денді, який поєднує в костюмі для замовного портрету шотландські й українські деталі, золоті й срібні прикраси — який витончений стилізаторський смак мав молодий поміщик, у качанівському маєтку якого його дід тримав подаровану Шевченком “Катерину” », — розповідає пані Діана про деякі з найбільш неочікуваних фактів про чорний у мистецтві, які ми відкриємо для себе на лекції.
📍Львів // вул. Шота Руставелі, 8Неділя, 03.08, 18:00Вартість: 300 гривень 🕊️Реєстрація та оплата — за посиланням.| Фото |#артворк
TGLIST.COM.UA
