«Я хочу пізнати себе, перевірити власні межі й побачити, де закінчуюся я і починається решта світу». Повернемося на початок серпня. А саме — до «Кумедної історії» Емілі Генрі. Це крайня перекладена українською книжка авторки. І з усіх, що в нас є, саме ця для мене стала найкращою книжкою Генрі (поки що, а там подивимось 😅).Тут ми зустрічаємо дитячу бібліотекарку Дафну, яка буквально будує своє життя навколо свого майбутнього чоловіка Пітера. Але незадовго до самого весілля Пітер заявляє Дафні, що насправді закоханий у свою найкращу подругу Петру й не може з нею одружитися.Дафні доводиться з'їжджати з будинку Пітера й переїхати до колишнього хлопця Петри — Майлза.Отакий свінг вийшов на початку історії. 🙊Далі Пітер і Петра запрошують двох своїх колишніх на весілля, а Дафна в пориві легкого алкогольного куражу заявляє, що вони з Майлзом зустрічаються і прийдуть на весілля вдвох. Тут і зароджується наш троп «фейкові стосунки».Я люблю Генрі за легкі, але водночас дуже рефлексивні тексти. Зізнаюся, зав'язка сюжету одразу мене захопила — і через цю рокіровку пар, і через те, як далі починають розвиватися стосунки Дафни та Майлза.Чому саме ця книжка запала мені більше за інші твори авторки, які в нас перекладені?Загалом я б сказав, що саме тут мені дуже сподобалися досить дорослі дії персонажів. Те, як Дафна починає помічати власну співзалежність у стосунках, як потроху знаходить своє «Я», як вчиться заводити друзів уже в дорослому віці та відшукувати власні інтереси.На тлі її стосунків із батьком, який, ну, трошки виявляється, як на мене, мудаком, стає зрозуміліше, чому Дафна поводиться саме так і звідки в неї взялися певні моделі поведінки.Водночас мені дуже імпонувало ставлення Майлза. Він дає Дафні час розібратися зі своїм життям, паралельно даючи раду і власному, бо не забуваємо, що його також покинули заради стосунків з іншою людиною.І мені дуже сподобалися саме щирість і чесність Майлза. Не ідеальний, простий, але дуже чуйний партнер. ❤️Ну і, звісно, стиль Генрі, де в один момент ти можеш посміятися з подій, які відбуваються, а вже в наступний — порефлексувати над думками, які тобі підкидають персонажі.Хоча я вже почав помічати певний патерн у книжках авторки: коли дія доходить до кульмінації, я вже з певною обережністю ставлюся до майбутньої розв'язки, бо далеко не в усіх її книжках вона мені заходила.Але тут для мене все було дуже на своєму місці.Тому й кінцівка мені дуже сподобалася — вона здалася мені досить реальною. Особливо те, що історія Дафни зрештою не перетворюється просто на заміну одного чоловіка іншим. Для мене це було важливо, враховуючи весь її шлях протягом книжки.Люблю Генрі за різні історії та за персонажів, з якими хочеться просто побути поруч, посміятися, а потім ще й подумати над чимось своїм.Тому тут точно тверді 5/5 і поки що найкраща для мене книжка Емілі Генрі. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️@artbooks_ua