Я глибоко видихнула й притулилася до дверей. Мені здалося, ніби він збирався мене поцілувати.Не знаю, чому я так подумала. Тут не було камер, які б нас зняли. Це все було нереальним. Це не було справжнім. Це все було інсценовано, і, мабуть, мені постійно треба було про це нагадувати.Я дивилася, як він відійшов на крок, потім на два, а потім обернувся, подивився на мене, мабуть, думаючи, що я повна дивачка, бо просто стояла, притулившись до дверей ось так.— До біса. — Менш ніж за секунду він повернувся до мене, обхопив моє підборіддя долонею, а іншою рукою обійняв мене за талію. — Скажи мені прямо зараз, якщо ти цього не хочеш, Келсі. Бо якщо ти мене не зупиниш, я тебе поцілую, і я нітрохи про це не пошкодую.Я забула, як говорити. Я забула, як дихати.— Скажи мені, що ти не хочеш, щоб я тебе поцілував. — Його погляд перейшов від моїх очей до моїх губ, де й затримався. Він уже був так близько, що я відчувала його подих на своїх губах.Мої губи зреагували швидше, ніж мій мозок. — Поцілуй мене.Ще до того, як я встигла вимовити останню голосну, його губи були на моїх. Він і притиснув мене до себе, і притиснув до дверей. Він був усюди, оточував мене, заповнював усе повітря, усі мої думки, крав мої серцебиття і забирав їх собі. 📚«Такса навпроти» — Емі Еворд