Прочитав сьогодні невелику лекцію для студентів-істориків НаУКМА про проєкт «Інвентаріум». Отримав насправді масу задоволення від того, що Інвентаріум стає видимим і цікавим для широкого кола дослідників, а тепер — ще й для майбутніх дослідників. Говорили про те:— що таке інвентарі і чому це значно більше, ніж просто “старі описи майна”;— як із сотень розрізнених архівних документів поступово формується база даних;— навіщо гуманітаріям цифрові інструменти, бази даних, парсинг і трохи OCR;— чому іноді один інвентар може розповісти про життя XVIII століття більше, ніж десяток “великих” історичних наративів. Окремо було дуже приємно бачити зацікавлення студентів темою цифрової гуманітаристики. Бо саме в рамках такого курсу я читав їм свою “гостьову лекцію”. Здається, ми поступово доживаємо до моменту, коли історик із Python-скриптом уже не виглядає як єретик. Навзаєм я старався бути хорошим лектором і не говорити надто голосно, аби всі, хто хотів просто поспати, могли з легкістю це зробити. Сподіваюся, сподобалося і тим, хто слухав, і тим, хто спав. Я ж дякую всім, хто прийшов, ставив питання і витримав півтори години розмов про описи маєтків і фільварків 😄

Ну а я вкотре переконався: варто лише дати людині один інвентар — і вона вже починає шукати другий.