Записки диванного архівіста | ​​Якщо ви раптом подумали, що я закинув дослідження Тишкевичів — мушу ...

​​Якщо ви раптом подумали, що я закинув дослідження Тишкевичів — мушу вас розчарувати. Ні, не закинув, буду ще вас мучити різними архівними цікавинками. Литовські архіви знову прислали мені нові справи, і я майже відразу виловив одну смачну історичну дрібничку.Отже, маємо випис із київських земських книг про продаж маєтку Слободище. Євстахій Тишкевич продає його своєму брату Федору (Фридриху) Тишкевичу так-так, тому самому Федору, який згодом передасть Махнівку своєму синові Янушу, справу про це я нещодавно закінчив опрацьовувати. Такий собі сімейний кругообіг нерухомості в природному середовищі Тишкевичів.Але справжня родзинка тут не в самій угоді, а в тому, хто її записа в актову книгу! Запис зробив Йосип Немирич — прадід того самого відомого Юрія Немирича. Якщо “того самого” для вас нічого не каже, то це людина у якого в резюме: написана і видана книга “Роздуми про війну з московитами”, участь в підготовці Гадяцького договору і служба генеральним писарем при при гетьмані Івані Виговському. І от тут починається найцікавіше. Юрій Немирич був аріанином, а це, як ви розумієте, автоматично означало проблеми в спілкуванні з “добрими католиками”. Зокрема з нашим давнім знайомим Янушем Тишкевичем — власником Махнівки, цим новонаверненим і дуже палким католиком.Перекажу вам «срач» XVII століття. Було це чи ні — хай розбираються фахівці, але байка гарна. Під час сеймику в Житомирі Януш вирішив трохи підчепити пана-брата Немирича й задав йому, здавалося б, просте питання. Рішення сеймику ж треба скріплювати присягою? Треба. А як, мовляв, ти, Юрію, присягатимеш Святою Трійцею, якщо ти її, м’яко кажучи, не визнаєш? (аріани дійсно відкидали цей догмат)Немирич не розгубився і відповів, що готовий «поклястися хоч четвіркою». І от тут у на сеймику стало гаряче. Для пана новонаверненого католика це прозвучало як богословський нокаут.Скандал докотився аж до трибуналу у Варшаві. Але король, як досвідчений модератор XVII століття, вирішив не банити нікого й — «заради злагоди і спокою суспільного» — Немирича не покарав.А я от дивлячись на ці актові записи, ловлю себе на думці, що людство з того часу не дуже й змінилося. Актові книги змінилися на чати і фейсбук сторінки, конфесії й формати сеймиків теж трохи не такі, але хороші підколи, образи й епічні відповіді — вічні.