Channel Записки диванного архівіста - @archivist_notes - №348
Читати старі фінансові документи корисно не лише для практики розуміння старопольської мови, а й для усвідомлення того, скільки насправді заробляв власник маєтку у XVII ст. Наведу фрагмент справи, яку я зараз перекладаю: “… oprócz czynszów od poddanych ze zboru, to jest od kramarzów, z jatek, od piekarzów, od szewców - złotych siedemnaście, groszy dwadzieścia i trzy; łoju ćwierć kamienia; na roki ozory, flaki. Przez trzy miesiące arendy dorocznej od Żyda - złotych dwieście pięćdziesiąt.”Орієнтовний переклад зі спробою точніше передати сенс виглядає так: «… окрім чиншів від підданих, зі збору маємо, а саме: від крамарів, з яток м’ясних лавок, від пекарів, від шевців - сімнадцять злотих двадцять три гроші; лою чверть каменя; на терміни виплат: язики, фляки рубці. За три місяці щорічної оренди від єврея - двісті п’ятдесят злотих».Отже, власник містечка Войславичі (а саме про нього йдеться в документі) отримував чинш від підданих, причому доволі скромний. Окрім цього, селяни відбували панщину - в середньому два дні на тиждень, з плугом або пішо. Додатково сплачувався грошовий податок від міщан: торговців, м’ясників, пекарів, шевців - разом 17 злотих 23 гроші на рік. Був і «натуральний» податок. Лій (жир) та тельбухи - рубці й язики - сьогодні звучать дещо дивно. Чесно кажучи, важко зрозуміти, чому не брали чогось ціннішого, але джерело фіксує саме це.І тепер найцікавіше. За три місяці оренди власник маєтку отримував від єврея-орендаря 250 злотих, тобто близько 1000 злотих на рік. Думаю, не потрібно окремо пояснювати, що йдеться про корчмаря, бо іншого способу заробити таку суму в містечку просто не існувало. Якщо зіставити цифри, картина виходить промовиста: по 17 злотих з усіх ремісників і торговців - і 1000 злотих з одного корчмаря. Саме в таких сухих фінансових записах дуже добре видно, на чому насправді трималася економіка ранньомодерного містечка і де концентрувалися справжні гроші.
1060
26-01-15 12:00