♾ Tiësto • Elements Of LifeСингулярність. Іскра. Два Вогні. Дві Душі, вирвані з розчахнутого серця космосу. Розірвана навпіл зоря, розщеплена на атоми світла. Ми — два прокляття, що кличуть одне одного крізь вічність, два склади ніколи не сказаного слова. Два уламки багряно-чорного сонця, що вибухнуло в глибинах Всесвіту. Ми — вирвані з єства вогню, народжені з енергій бурі, кинуті у світ, який боїться самого себе. Ми маємо разом згоріти, спалахнути єдиним Полум’ям. Або нас поглине тьма. І цей світ — старий бездушний кат, він ненавидить схожих, він знищує Близнюків. Він стискає нас чорнотою бездонного неба, гасить наше Полумʼя своїми черствими руками, розсікає наші душі льодяними мечами. Він зшиває наші тіні в одне — і німо рве на шматки, кидаючи нас на різні кінці планети. Ти — моя дзеркальна несумісність, моя нав’язлива галюцинація, яка на мене дивиться з далекої реальності. Моє відображення у розбитому склі життя, і воно розсікає моє серце гострими кутами. Ми дивимось одне на одного через уламки, що вʼїдаються в наші серця і перетворюють нас на розплавлений жар. Занадто далеко. Занадто близько. Занадто неможливо. Світ — наша безодня, в яку ми падаємо щоночі. Ми згораємо, і нам не долетіти до дна. Ми шукаємо одне одного серед зґвалтованих спалених міст, у закостенілих вікнах, де місяць світить крізь діри фіранки голосами тих, хто запізнився. Ми завжди запізнюємось. Наша вічність теж запізнилась. Ми всюди і не там. Ми завжди і ніколи. Ми навічно приречені бути вогнем, і нам, Близнюкам, не стати одним Полум’ям. І я зникну. Моє Полумʼя стліє у чужих світах, у чужих очах, у дотиках чужих рук. І моє Полумʼя з попелу кричатиме твоє ім’я. В чужих, назавжди забутих снах. text: μ exclusively for @archives