Коли пацієнт лягає на кушетку в кабінеті і говорить про все, що йому прийде в голову, ці конфлікти оживають. Пацієнт може бачити в аналітику батька, мати, братів-сестер, будь-кого іншого. Але психоаналітика це не стосується. Він знає, що він - чистий лист, лише місце для проекцій. Його робота - вказати пацієнту на те, що він, наприклад, дарма направляє свій гнів на мовчазного аналітика, він не зробив нічого поганого. Цей гнів стосується батьків, які, ймовірно, не завжди відповідали на питання. Всі конфлікти, драми, почуття, які розігруються, стосуються виключно внутрішнього світу пацієнта і походять звідти.В реляційному психоаналізі ми побачимо таку ж кушетку і крісло. Але там аналітик має ідею, що всі конфлікти і переживання, які присутні в кабінеті, створюються спільно: аналітиком та пацієнтом. Якщо пацієнт почав відчувати гнів, то стосується це лише спогадів про його батьків чи в цьому є вплив актуальної ситуації? Чому саме це переживання виникло? І саме зараз? Аналітик знає, що він не чистий лист, а така ж сама людина зі своїм внутрішнім світом, здебільшого неусвідомленим. Він впливає на пацієнта, як і пацієнт на нього. Тому досліджує взаємодію двох внутрішніх здебільшого неусвідомлюваних світів.Relation - від англ. "стосунки". Саме дослідження та осмислення стосунків, які відбуваються в кабінеті, є інструментом в реляційному психоаналізі.Сподіваємося, ці два абзаци народять більше питань, ніж відповідей. І ми зможемо продовжити цей діалог в інших постах, відео та на наших семінарах.