Послухав інтев'ю Віри Агеєвої для Ukraїner Q.

Слухати не раджу, бо каша якась. Але один уривок надихнув на допис.

Щодо державної політики на сході Україні (після 1991 року) Агеєва каже: ✍️

Туди мали їздити: українські театри, туди мали їздити українські письменники… Це те, що, до речі, робив Микола Скрипник, нарком освіти, у 20-ті роки. Тоді на Донеччину постійно їздили культурні десанти. […] Люди ж там дезорієнтовані цілковито. І не лише там, врешті решт, в нас і південь був великою мірою (русифікований), для Одеси є ця проблема. […] 📖

Про такі поїздки писав Леонід Чернов. Його «Зустріч з читачами» охоплює історії з Одеси, Дебальцевого, Кременчука та Дніпра. Епізод з Одеси: Зустрілися в одному з цехів. Коли Йогансен почав говорити, залунали голоси:— Говорітє по-рускі.— А чому по-руськи? — запитав Йогансен. — Ми по-украінскі нє понімаєм.— А от зараз побачимо, — відповів Йогансен і почав говорити по-українському. За чверть години:— Ну, скажіть товариші, по щирості: зрозуміли?— Вас-то ми розуміємо, — кажуть. — А от газети не дуже…

📖

А Степан Крижанівський у своєму репортажі про приїзд письменників до Миколаєва писав таке:У натовпі питають: — Откуда пісатєлі — із-за граніци что-лі?— Да нєт, своі, украінскіє прієхалі… […] Не обійшлося і без казусів. В однім цеху культмовець звертається до письменників і говорить: «Українська культура — справа гарна, але ж вас три чверті робітників не розуміє»…— Ну от працюй з такими зубрами […] […] Як міцно русотяпство сидить у головах, свідчить такий факт? Читає гуморески у театрі ім. Скрипника В. Чечвянський.— Хто читає? Запитують одного вчителя, дуже популярного в Миколаєві…[…]— Да какой то Чечівянскій, что-то у нєго больно дьошево получаєтся…