ЛЮТЬ

Берлінське рекламне агентство Lure зробило величезну pro bono кампанію для російського медіа Meduza — для цього використали кадри горя українців.Сама Meduza пише, що це її перша реклама за 10-річну історію і орієнтована вона на те, аби показати західному читачу те, як страждають російські журналісти в еміграції.У рамках кампанії створили фільм з журналістських матеріалів, де для емоційного ефекту використали кадри вибухів в Україні, розбомблених міст та навіть фотографію Ярослава Базилевича зі Львова на похороні дружини та доньок. Цей відеоряд транслювали, зокрема, в кінотеатрах перед фільмами та на платформах Meta та Google. Також гасла «Там, де закінчуються інші заголовки, починається Meduza», «у росії вас заарештували б за те, що ви поділилися цим» та інші з’являлись білбордах та проекціях на знакових міських фасадів у Берліні, Лондоні, Парижі та інших містах.Така безкоштовна реклама для росіян вже викликала обурення у соцмережах. Свою думку щодо кампанії можна висловити безпосередньо агенції в Instagram https://www.instagram.com/lureberlin?igsh=eHBiN3ZtMnY2cGh0

Вперше я про це дійсно подумала, коли в універі познайомилася з дослідницею, яка з 80-х по селах збирала свідчення літніх людей про Голодомор. І тоді я реально вперше почула українську від місцевих або суржик, в якому більше було від укр, ніж від рос. Це було дійсно дивне відкриття, хоча я себе не вважала росіянкою, вивчала самостійно українську і взагалі бачила себе вже тільки в цій нац ідентифікації. В той час як мій брат, з яким ми росли разом, навчалися по одній і тій же програмі в школі, доводив, що "всі міста побудували російські царі, значить, це все росія". Моя родина не знала укр взагалі, прабабка розмовляла рос з місцевими донсько-козацькими діалектизмами. Але я взагалі нічого не знаю про свою родину до початку 20-го ст. - хто вони, коли тут опинилися і що взагалі було до. В нормальному світі люди, які живуть біля кордону з іншою державою - знають іншу мову або взагалі тільки її. Але не в тому світі, де російська мова - це така ж зброя та частина усвідомленої політики стирання цілого народу

Мене не сильно вразив фільм про те, як парапсихолог Нандор Фодор розслідував кейс полтергейста Джефа, але один момент із нього я згадую мало не щодня.Мешканці присілка Далбі на острові Мен розповідають різні історії про «Джефа» — балакучого місцевого духа, що іноді нібито показується у вигляді мангуста. З кимось він розмовляє, хтось лише бачить його периферично. Місцевий пияк каже, що з ним Джеф говорив лише раз — після похорону дружини. Чоловік пояснює, що з горя перебрав, had to piss somethin' fierce — і коли він відливав прямо біля церкви, то почув Джефа. Той прочитав йому вірш:Наснилося: померла в чужині,Серед чужих людей;Поклали в наспіх зробленій труніїї в чужинський глейТамті селяни…etc., тобто «Сон про смерть» Єйтса. Чоловік каже, що невидимий голос ніби вліз у його нутро. «Але знаєте, що найдивніше в цій історії?» — питає він. «Моя Хелен померла в 33-му. А цей вірш було опубліковано лише в 34-му».У фільмі сценка подається комічно — чоловік заявляє, що після почутого кинув пити, при тому що активно синячить навіть у процесі оповіді. Але мене це все одно глибоко зачепило — і не тільки тому, що я завжди люблю різні хонтологічні історії про часові вибрики.Ні, я не думаю, що чарівна всевідаюча білочка, тобто мангуст, прочитала мужику вірш із майбутнього. Але я думаю, що коли людина переживає якесь потрясіння, якийсь досвід, неспівставний з попереднім (наприклад, оплакує смерть партнерки після 30 років, проведених разом), то внутрішньому голосу важко озвучити те, що відбувається, або більш «свідома» частина розуму відмовляється чути те, що озвучує інша, нижча. І ось, у 1934-му, чоловік натрапляє на вірш Єйтса, який нарешті ясно проговорює те, що він відчував лише на рівні емоцій — і тому так, в якомусь сенсі він вже чув цей вірш раніше, він його пережив.А ще я часто думаю, що в триґер ворнінґах мало сенсу. Не тому, що художній твір не може зробити людині боляче, і тим більше не тому, що «хаха, нехай звикають, сніжинки». А тому, що абсолютно будь-який, навіть найлайтовіший текст може бути цим віршем Єйтса.

Зі щоденників Астрід Ліндґрен, 1939-1940Жити більше не хочеться! Росіяни сьогодні бомбардували Гельсінкі та інші міста Фінляндії. Одночасно вони вторглися на Карельський перешийок, проте отримали там гідну відсіч…. Багато евакуйованих із Гельсінкі повернулися назад… Росіяни хочуть битися, навіть попри те, що вся світова спільнота проти них.Росіяни дуже кепсько споряджені і сильно потерпають у завірюху. Вони зазнають великих втрат особового складу, а весь світ у захваті від фінського захисту. Проте цивільне населення на півночі втікає за шведський кордон: їм справді важко. Але тут, у Швеції, усі радо готові допомагати Фінляндії.Фінляндія звернулася до Ліги націй, але Молотов відмовляється брати участь у будь-яких конференціях. «Росія не перебуває в стані війни з Фінляндією, — стверджує цей малюк, — вона лише продовжує звільняти фінський народ, що чинить опір і вперто не бажає звільнятися».Зараз у місті вимкнули електроенергію, і це у тисячу разів страшніше за минулий раз, бо ніхто не думав, що вимкнуть так надовго.Досі нікому не відомо, на яких умовах Росія готова підписати мирну угоду, але Фінляндія перебуває в ситуації, коли їй доведеться погодитися на неприйнятні умови. Насправді всі умови «неприйнятні», інакше навіщо б Росія захоплювала клаптик фінської землі?Західні держави взагалі не хочуть миру між Росією і Фінляндією. Вони вважають, що краще вже Росія буде при ділі, тоді вона не зможе допомагати Німеччині.Люди на вулиці виглядають як зазвичай. Ми вже починаємо звикати.Сьогодні о 12-й Стуре отримав рекомендованого листа, в якому його викликали до військкомату, і чверть по 3-й він вирушив автобусом до Спонґи.У цьогорічній весні є щось дивне, неможливо їй не радіти, але водночас нестерпно думати, що люди гинуть у той час, як світить сонце і проростають квіти.Нині знову ворушилися росіяни. Останніми днями з різних приводів вони окупували Литву, Латвію і Естонію. І ослабла Німеччина для нас тут, на півночі, означає лише одне - за нас візьметься Росія. І тому думаю, що радше все життя казатиму «ХГ», ніж терпітиму тут росіян. Важко уявити собі щось жахливіше. Я зустріла фінку в Ельси Юлландер, яка розповідає страхітливі речі про Фінську війну і про ставлення росіян до полонених. Її рідний брат нещодавно повернувся з ув‘язнення і розповідав, що його били так, що кров текла з вух, носа і рота…Однак правдою є те, що росіяни викрали десятьох маленьких фінських Лотт (дівчатка віком 8-12 років) у Петсамо. Відтоді про їхню долю нічого не відомо.Минулої весни я казала, що в разі, якщо восени війна ще триватиме, це вже буде неможливо витримати. Але бачите — таки можливо!Дивно, як легко можна до всього звикнути! Днями я думала, чи настане колись такий день, коли знак «Укриття» у мирному вестибюлі здаватиметься чимось незначним? Тепер цілком зрозуміло, що так і має бути: приміщення, призначене для укриття одних людей, потрібні тоді, коли інші люди вирішують скидати бомби на їхні голови. Залишається лише сподіватися, що колись почуєш від своїх онуків: «Укриття — а що це таке?»