Анна Ярославна, донька Ярослава Мудрого, зростала в культурному центрі Київської Русі, де освіта, книги й християнські цінності були частиною життя. Вона зростала з мудрими людьми поруч і з дитинства навчалася не лише читати й писати — а й думати, відчувати, шукати сенс. У 1051 році вона стала королевою Франції. Але ця історія не про трон, не про шлюб за домовленістю і не про владу. Це — про жінку, яка прийшла у зовсім інший світ і не втратила себе. Вона привезла із собою не тільки книги й мову. Вона привезла внутрішню гідність. Її підпис стоїть на офіційних документах — Anna Regina. У той час, коли її чоловік-король не вмів писати, вона вже мислила, впливала, творила. В одному з листів до батька Анна писала, що у Франції люди — не такі благочестиві, як здається. Але замість того, щоб знецінювати — вона почала створювати. Вона засновує монастир, підтримує міста, впливає на освіту. Імена, які вона дає дітям — стають частиною історії цілої династії. Її син Філіп — перший із понад 30 французьких монархів, які носили це ім’я. І були її спадкоємцями. А це ім’я стало фундаментом для французької монархії. Це історія про жінку, яка не сперечалась із часом, але залишила в ньому слід. Яка не боролася за гучність — але була почута. Яка не доводила силу — але випромінювала її. Анна — про те, як виглядає внутрішній спокій. Про жіночність, яка не грає ролі, а живе гідно. Про інтелект, що не потребує демонстрації, але змінює простір довкола. Про вибір жити зі світлом — навіть якщо навколо темно. А що для вас означає бути “світлом у темряві”?