Що відбувається за кулісами:

• Єбануті. Постійні. Сука обстріли

Я та людина якій всі роки до цього було похуй що ракета летить, але в цьому році в мене почали з’являтися якісь дзвіночки здорового глузду. В якийсь момент коли ти кожного ранку бачиш трупи в новинах, починаєш задумуватись скільки ж тобі залишилося. В серпні після одного з найсильніших обстрілів Києва я отримала жостке птср і не могла навіть розмовляти довгий час, тупо втикала в стіну і думала про смерть. Моя собака щоночі впадала в паніку, мені довелося давати їй заспокійливі препарати, а оскільки їй і так 13 років — це все дуже розривало мені серце

• Мене кумарило все — від жари до безкінечно ростучих цін, від галімого отруйного повітря до того що в нашому жк за неймовірні для мене гроші все одно сука вимикали світло, що нас закидували тими блядськими ракетами а заробіток потребував постійно бути онлайн, нафарбованою, гарною, в нових нарядах і з хорошим настроєм, паралельно я отримала новини про гибель ще кількох близьких знайомих і ще більше переживала про батька. Розуміла що ці декорації блогерського життя і квартира, яку я знімаю для контенту за дохуя грошей все одно не давали мені той контент та заробіток який я хочу бо в глибині душі нам було СТРАШНО, щоночі ми бачили як горить все місто, неслися мітинги, на вулицях пакували людей, всі гроші йшли на лікування (як фізичне так і психічне), я заєбалась фільтрувати ідеальну картинку для сексі фоточок в блог і в цілому заєбалась залежати від блогу, від аудиторії, від того наскільки гарні фотки вийшли в цей раз, блять це був сюр якийсь на фоні всього що реально важливо для мене в житті
Я вирішила що ні секунди більше не зможу залишатися ні на цій квартирі на двадцятих поверхах, ні в центрі міста, ні Києві в цілому. Мій батько приїхав в рідне місто на операцію, йому дали відпустку і як тільки я отримала ці новини я зібрала речі, зібрала собаку, і ні секунди не вагаючись попрощалася зі старим життям