Можливо мене читають молоді люди які почують мою пораду, рєбят, часто ми справді страждаємо хуйньою, якоюсь програмою яку внесли в наш мозок іззовні і змусили вважати це справді важливим, ми будуємо життя та весь його сенс навколо своєї соціальної маски, але зняти її — хто ми? Чорт і бог одночасно сидить в кожному з нас. І наше нутро як губка поглинає все що в нього потрапляє, якщо не знаєш як фільтрувати. Звучить нудно але є ключем до порятунку — самоконтроль, самопізнання, само-чесність, розкаяння, прийняття, далі, одне з найважчого — само-пробачення, і спроби пробачити інших. Вийде далеко не у кожного, багатьом вже цей шлях закритий назавжди, ці люди закрили його своїми ж руками.Рєбят, я досягла як мені здавалося всього про що я мріяла в дитинстві, всі пункти «крутого підлітка», «успішного успіху та саморозвитку», закрила всі свої нарцисичні травми, шось там комусь довела, купа людей яких я дивилася коли росла тепер на мене підписані, артисти яких я слухала, кумири моїх однокласників, оці всі «рокстар чекпоїнти» мене взагалі більше не вражають хахаахах, це все ну ніхуя не дає тому в кінці-кінців. Скільки разів я вже знімала житло своєї мрії, досягала ідеальної фігури, ідеального «образу», це все ніколи не робило мене щасливою, лише на мить, наче складало сюжет мого життя і дарувало сенс, але якщо спитати себе чесно…отак я спитала і пішла з гонки, і перестала страждати через речі які насправді ніколи не мали відношення до мене, і до сих пір мій «персонаж» і моє справжнє я вирішують хто буде далі рулити цим тілом)