2-3 читачі каналу чекають на роздуми автора про картонний Майдан 🥲І таки є що сказати, бо він — лише один з проявів травмованого і в чомусь незрілого українського суспільства, коли не відновившись від однієї травми стається інший пиздець і щоб колективна психіка остаточно не поїхала ми і катаємося на емоційних гойдалках та циклами «надія — розчарування».1991 — референдум. Надія.Важкі 90-ті. Розчарування.2004 — Помаранчева революція. Надія.Перемога Януковича на виборах 2010 року. Розчарування.Європейський курс. Надія.Відмова від Угоди про асоціацію з ЄС. Розчарування.2014 — Революція Гідності. Надія.Анексія Криму, війна на Донбасі. Розчарування.Обіцянки Пороха швидкого завершення війни. Надія.Корупційні скандали та відчуття незавершених змін. Розчарування.2019 — Зе, прийде весна,нові обличчя. Надія.Повномасштабна війна, корупційні історії. Розчарування.Єднання навколо прапора після 24 лютого та пес Патрон. Надія.Затягування війни, втома, яйця по 17. Розчарування.Контрнаступ. Надія.Відсутність очікуваного прориву. Розчарування.F-16. Надія.Важка зима, нові виклики. Розчарування.В Росії немає бензину, Крим — острів. Надія.Чергове рішення влади, яке багато хто сприйняв як удар по інституціях. Розчарування.Картонний Майдан. Надія.Україна як ваша подруга, яка обирає нового хлопця гіршого за попереднього та щоразу сподівається на інший результат, бо психологічний вік подруги років 8. Так і в суспільстві — каскад незавершених колективних травм і породжує такі протести та дозволяє нам дивитися на дивних активістів, які, здається, помішалися. Але без цього було б ще гірше — наше колективне не витримало б. Тому подивимося на ровнсників України за паспортом та настільки ж емоційно не зрілих 😰💵