Telegram statistics channel - @amouralpes

Вже четире роки ми розкидани по світу та у кожного склалися свої стосунки з новою країною. Адаптація — це процес настільки індивідуальний, його не впишеш ні в одну рамочку від фото. У звʼязку з цим попрошу вас підтримати опитування моєї подруги Каріни, практикуючого психолога. В межах магістерської роботи вона зараз проводить масштабне дослідження адаптації нашої громади у Франції.Від Каріни: Я не просто збираю статистику. Мета моєї роботи: на основі реальних цифр та ваших історій розробити практичні пропозиції щодо покращення підтримки біженців.Чому це важливо саме зараз?Результати дослідження та сформовані рекомендації будуть представлені:Французьким державним інституціям (щодо спрощення бюрократичних та адаптаційних процесів).Провідним асоціаціям, що допомагають українцям (для коригування програм психологічної та соціальної допомоги).Ми часто кажемо, що нас не розуміють. Це шанс показати реальну картину: як впливає мовний бар’єр, що таке «синдром відкладеного життя» і як ми насправді почуваємося.☘️Опитування повністю анонімне.☘️Займає 10 хвилин.☘️Географія: вся Франція.☘️Посилання на анкету: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSf8IDSoLRLfYLVJzjF5IAr9jpIPB2cS1OYZHRUPQSZoETBqLw/viewform?usp=publish-editorВаша участь - це внесок у те, щоб допомога українцям у Франції ставала більш людяною та ефективною. Буду дуже вдячна за репост! Підтримаємо дослідження? Діліться своїми думками в коментарях.. якою для вас стала адаптація у Франції та не тільки.

Чотире роки тому я приїхала у Францію. Це був дуже спонтанний вчинок. Я була в горах у Закопане та подумала: як же класно у горах. А ще мені захотілося у Францію, країну, яка вже подарувала мені щасливі миті життя. Я знайшла квартиру в Альпах, приїхала та вийшло так що цей вчинок вирішив мою долю. Незважаючи на очевидні труднощі, ці роки були та є дуже щасливими. У більшості завдяки Лоло, трошки завдяки Франції, зараз — моїй дитині. Для мене це одні із найщасливіших років за все життя. Але зараз не про це, а про те як на мене вплинула Франція. Ось які речі змінилися за ці 4 роки.1. Я стала більш поблажливою. До себе, до людей. В Україні часто ставила собі високу планку та іншим також. Зараз дуже спокійно ставлюсь до недоліків людини. 2. Я перестала кудись поспішати. Не можу сказати, що сильно бігла в Україні, але напочатку у Франції дратували ці довгі смолтолки перш ніж перейти до справи, наприклад, до вибору кухні! А зараз мені це здається правильним. Мене це розслабляє.3. Якість замість кількості. Французи, навіть без великих доходів, краще куплять шматок гарного мʼяса ніж всі частини поганого, але недорогого. Завжди любила читати етікетки продуктів, а тепер роблю це ще більш прискіпливо.4. Стала більш цінувати прості речі. Посмішку, вітер, смачну вечерю. Дивно, коли отримуєш багато, маленьки речі стають більш помітними. 5. Дорого це дорого. Франція навчила цінувати якісні послуги. Так, вони коштують дорого, але за цим дорого стоїть гарна оплата співробітників, податки які йдуть на допомогу багатьом. Хочеш дешево — йди у заклад простіше, наприклад. Як часто вашу працю в Україні знецінювали та намагалися збити ціну? Думаю кожен з цим стикався.А які ви помітили зміни за ці роки у Франції та не тільки? Bisou

Кажуть, що найкращій спосіб завʼязати знайомства — це завести собаку. З дитиною працює так само, скажу я вам. Ось так гуляю я з донькою, підходить хто-небудь та я один за одним чую питання які так ненавидять українці. Починається все з “Ви так гарно говорите французькою. Звідки ви?” Деякі думають, що це для того щоб занести іноземця у чорні списки, але насправді їм просто цікаво. Якщо ви французу не подобаєтесь він у цілому ніяких питань ставити не буде. На вас не будуть волати, але ви шкірою відчуєте “Щось тут не те”.“Ах з України. Вам тут краще” — фраза-мій особистий тригер. Так, мені краще, тому що тут я створила родину. Але хіба краще всім тим людям які, як і я, втратили свої домівки, а разом з цим і віру у здоровий глузд? “Це дуже образливо для українцев — чути таке”, — відповідаю я. “Так так, ми розуміємо, що ви би обрали бути у себе вдома”. “Це важко лишитися всього свого життя. Лишитися спогадів”.Іноді я вірю, що це сказано просто щоб підтримати, але іноді відчуваю як вони подумки вважать Францію найкращою країною у світі та відразу забувають про високі податки, поганий сервіс та інші маленьки та велики проблеми. Ще серед улюблених питань українців “Ви бачили ложку/вілку/море?”. І знову тут захищу французів, тому що впевнена вони такі питання ставлять не для того щоб принизити, а відштовхуючись від власного досвіду. Деякі з них море в житті не бачили, тільки свої лавандові поля та олівкові рощі. Я за четире роки чула тільки одне таке питання “Ти вже раніше їла ікру?” (малось на увазі чорну).“Ах тобто ви заміжня за французом? Так справді простіше практикувати мову”, “Так, відповідаю я. — Ось до речі і він”. Сідаю в авто з відчуттям, що я все сказала.

Садочки у Франції. Вони же яслаПобачивши позитивний тест на вагітність пара у Франції повинна зробити тільки одну річ — стати на чергу в сад. Швидко та без сумнівів. Я думала що буду вічність ходити вагітною, тому у садочок ми пішли вже на 9му місяці. Нам сказали — сильно не очікуйте, приорітет місцевим (наша прописка не там). Взагалі у ясла приймають вже десь з 3 місяців. Можна здати дитину на кілька днів на тиждень, не на повний день, але пріорітет, звичайно, тим хто буде знаходитися у садику весь день. На 6 дітей — один працівник. Анкети розглядаються керівництвом садочка, а потім їх дають на розглядання мерії. Якщо я не помиляюсь, процедура саме така, або у зворотньому порядку.Оплачують садочки у Франції батьки. Частину компенсує CAF (каса сімейних пособій). Як завжди, Франція показує свою соціальну сторону. Розмір компенсації залежить від доходу батьків. Хтось платить 1 євро на годину ясел, а хтость — більш 5 євро. У 3 роки у Франції починається обовʼязкова школа. Відкосити можна тільки якщо доказати що ти можеш забезпечити належне навчання вдома. Та ще з деяких поважних причин.

Пологи у Франції. Як це було?Деякі дні не хочеться згадувати навіть під алкоголем. Наприклад, дні проведені у підвалі Маріуполя. Дні пологів мені теж згадувати не хочеться. Але це такий досвід, після якого ти вже ніколи не будеш як раніше, у хорошому сенсі також. Тому напишу просто кілька фактів: як це було, не вдаючись до сентиментальних подробиць.1. Стимулювали пологи (оскільки вони не починалися) мені пігулками. Спочатку для розм'якшення шийки матки, потім додають окситоцин. Балон-катетер у моєму пологовому будинку не використовують.2. Пологові у Франції розділені за категоріями. Десь здатні врятувати навіть найважчих малюків, десь реанімації мають тільки базове обладнання. Я народжувала у найпростішому пологовому будинку, тому що вагітність у мене була не ускладнена. Можна було вибрати із двох. Я вибрала з видом на гори, обирала серцем.3. Епідуральну анестезію колять всім, хто забажає. Я побажала, але на мене вона не подіяла. Точніше ефект був, але тільки локально. Там, де були перейми, — взагалі нульовий ефект.4. Французи люблять балакати. Повторювати те саме. Так і робив мій акушер. Він не вірив мені, що мені дико боляче, після того як мені вкололи максимальну дозу анестезії (у анестезіолога, до речі, очі теж були по п'ять копійок), і все примовляв, що жінки сьогодні бояться мінімального болю. За що і отримав. 5. Але при цьому коли я накричала на нього, він злякався та побіг до гінеколога просити про кесарів якнайшвидше. Звісно, ​​не через болі. Просто після 18 години перейм стимуляція так і не спрацювала. Пізніше ми дізналися чому — пуповина сформувалася коротка і дитина просто не змогла опуститися. ⬇️⬇️⬇️

Вагітність у Франції у 38: діабет, стрес та купа акушерок Начну свою розповідь, як заведено поганими авторами, здалеку. Дітей мені хотілось завжди, але так щоб без жертвоприношень, у класних відносинах, бажано, у заміжжі. Але після зустрічі з Лоло для мене діти набули іншого сенсу. Нам настільки було гарно разом, що я розуміла що вже щаслива й без дітей. Тепер мені захотілося створити продовження нашого кохання. Тільки не одразу. Спочатку прожити якийсь період тільки разом, вдвох. Я б чекала й далі, якби не вік. Тому ми намагалися, але не так щоб були на цьому зациклені. Потім лікар запропонував нам пройти процедуру штучної інсемінації. Це щось типу ЕКО, але навантаження в сотні разів менше. Тоді помер мій батько та я була не готова до цього. Лоло просто чекав. Та навесні я сказала що готова. Я чітко зрозуміла, що хочу дитину. Але ЕКО робити не буду. Взагалі я підтримую усі абсолютно медицинські втручання: від щеплень для малюків до оземпіку, але особисто для мене ЕКО виглядало занадто складним для мого складного життя.Ми поїхали у клініку в Екс-Ан-Прованс, здали аналізи, поговорили з біологом. Бачили покриту жінку яка плакала при описі процедури. Через декілька днів я дізналась що завагітніла, ще не розпочав процес.У цей репрудиктивний центр ми так й не повернулися.Перший триместр був по класиці: трошки нудило, я була дуже стомлена. У цей час у нас гостював племінник Лоло. Він зранку до ночі грав у Playstation у вітальні, а я просто лежала у спальні та дивилась YouTube. Ввечорі приходив Лоло, готував щось, я трошки їла та знову лягала. Сил вистачало тільки щоб зранку розкласти посудомійну машину. Так ми і жили.Мені було дуже важко прийняти цю втому. Наче моє тіло вже мені не належило. Я також зрозуміла наскільки стала тривожна. Я не вірила що вагітна. Мені здавалося що це якась пухлина чи ще щось. Але гінеколог підтвердив вагітність. Виписав вітаміни та відправив чекати 12 тижнів. Вітаміни, до речі, допомогли. Нудота та втома майже зникли з першого дня. Потім нам прийшлося їхати з Лоло в Україну рятувати мою маму. Про себе я думати забувала.Коли ми повернулись вже треба було йти на скрінінг 12 тижнів. Все було добре. Після цього терміну у Франції декларують вагітність, ти знаходиш акушерку та потім вагітність веде вона, а гінеколог тільки робить планові УЗД. Також на цьому терміні ти здаєш кров на генетичні відхілення, потім система рахує ризик народження дитини з зайвою хромосомою та якщо він перевішує якийсь відсоток то можна здавати НІПТ, який на 99% показує є вона чи ні. Після 35ти його здають усі, тому що вік автоматично підвищує ризик, навіть якщо УЗД та аналіз крові ідеальні, як були у мене. НІПТ показав гарний результат. Я насолоджувалася другим триместром. У мене, як завжди, було багато справ, але тепер також було багато сил.Напочатку 20го тижня мені запропонували тест на чутливість до глюкози, іншими словами — гестаціонний діабет, який супроводжує іноді вагітніть. Я погодилась. Тест дався мені непросто, але нікому не довелося мене рятувати. Мені просто стало дурно наприкінці. Після цього тесту я зрозуміла як працює медицина у Франції. Протоколи, протоколи, протоколи. Тест показав дуже мінімальне привіщення рівню цукру у крові, на декілька міліграмів. Мені вручили діагноз, глюкометр та змусили вимірювати цукор 6 разів на день. Я фіксувала результати у додатку, який був зареєстрований у системі пологового. Тому вони могли віддаленно спостерігати мої результати. Я також розмовляла з дієтологом, яка сказала мені що я вже дуже добре їм. Порад в неї немає. Але вона не знайшла зайвим налякати мене преекламсієй, дуже серйозним ускладненням, тому що у мене вік, вага та ще зараз діабет. Згідно французьким протоколам я виглядала приреченою. Але особисто я так не вважала.Я все заміряла, але власно, ніякої дієти я не дотримувалася. Цей діабет нагадав мені хворобу батька та дуже тригерив, але я бачила що в мене немає ніяких проблем. Всі заміри були прекрасні окрім дуже рідких та дуже маленьких превищень. Продовження ⬇️

В останній наш раз у Парижі ми зупинялись у готелі Molitor, місці з цікавою історією. Спочатку Molitor був культовим басейном Парижа, а не готелем. Сюди зʼїзджалася місцева богема: купалися, засмагали, влаштовували вечірки. Наприклад, тут у 1946 році дизайнер Луї Реар представив перший у світі бікіні, розділив світ купальників на до та після. З 1989 року Molitor закрили, мода на басейни пішла на спад та й басейн вимагав реконструкції.Майже 25 років приміщення вважалось занедбаним, але не було забутим. Місце перетворилося на галерею графіті та стріт-мистецтва, там влаштовували галасливі вечірки, покази мод, навіть знімали рекламні ролики.У 2014 році після масштабної реконструкції, яка тривала 3 роки, басейн трансформувався у п'ятизірковий спа-готель (найбільший у Європі) та місце, куди можна просто прийти поплавати. Готель знаходиться в 16 окрузі, поряд з тенісним комплексом Ролан Гаррос.Ми там зупинялись, коли приїжджали дивитися матч збірних Україна-Франція. Цікаво та неочікувано, ми там зустріли гравців французької збірної. Я не люблю ліфти, тому, находячись в готелі, ми спускалися сходами та побачили, хто де живе. Звичайно, хотілось піти розказати їм про корупцію у французькому футболі, але я себе стримала.

Нещодавно Лоло прийшов з роботи та сказав щось типу “Я не знаю чому, але в мене немає настрою. Наче ж все добре”. “Може, ти просто втомився”, — сказала я та зрозуміла як сильно я сама втомилася. Цей рік був важким, але це не новина — всі останні чотири роки були важкими. Цей до того ж був дуже виснажливим. Рік тому раптово помер мій тато. Звісно, це стало для мене важким ударом. Проблеми зі шлунком, перші у житті панічні атаки.Влітку однієї ночі мама подзвонила мені сказати, що їй погано. Вже зранку я дізналася, що її забрала швидка у критичному стані. Через дві години ми з Лоло вже були по дорозі до України. Це були насичені канікули, коли треба було вирішувати десятки питань, про які я ніколи не просила у всесвіту: з памʼятником на кладовище, з сиділкою, лікарнею, квартирою. А вночі — я сиділа в підвалі в готелі, слухаючи ПВО. І вперше за останні роки мені стало так себе шкода. Я вагітна, я стомлена, а наді мною літають ракети. Там же, у відпустці, я дізналась ще одну дуже важку новину для нашої родини. Це також мало наслідки для мене: моральні та матеріальні. Але я також зрозуміла, що навіть на третій день дороги їсти фісташки на заправці поруч з Лоло дарує мені відчуття щастя. А ще ходити разом по Епіцентру, купувати дрібниці до дому. Просто разом.Потім ще одна поїздка щоб забрати маму, знову 6 днів тільки на дорогу, знову підвал.. Але питань вже на десяток менше. Але було в цьому році та гарне, звичайно. Я завагітніла, ми з Лоло цього дуже бажали. І сталося це саме в той момент, коли я була готова. У той же самий місяць, без перебільшень. Але це також принесло мені багато фізичної втоми та переживань. Тому що зі всіма цими стресами, моя нервова система стала як папірець.Тому… тому… Я спробую відпочивати… До нас буде приходити помічниця, яка буде прибирати будинок. Я буду більше писати, тому що так я відпочиваю. Більше тупих комедій.. Ну а більше я поки що не придумала. І незважаючи ні нащо у цьому році було багато щасливих моментів. Ось така велика сила кохання.

Днями до нас приходили пожежники. І не тому що щось трапилось. Вони продавали свій календар. Не такий сексуальний як в Австралії, звичайний календар з фотографіями пожежників (до речі, жінок там дуже багато!) та текстом, який ніхто ніколи не прочитає. Я календар купила за 6 євро, минулого разу — за 10. Суму визначаєш сам; від 5 до 10 євро — це як раз середнє пожертвування. Всі гроші зібрані на календарі передаються в асоціацію, яка опікується пожежниками та витрачає ці гроші на побут військових. Іншими словами — на вечірки, наприклад, на свято Sainte-Barbe. А також щоб бар у пожежників був завжди повний. Чому так, спитаєте ви. Пожежники у Франції працюють переважно безплатно. Вони лише отримують невеличкі суми за виїзди, але зарплатні у них немає. Самостійно прибирають та дбають про свою частину. Це — часті клієнти Лоло, тому про їх внутрішню кухню знаю я не з чату gpt. Є також пожежники-професіонали, але їх небагато та вони працюють переважно у великих містах, вони свою зарплату отримують. Роблять вони, як і в Україні — рятують від нещасних випадків, пожеж, надають медичну допомогу при аваріях. Іноді виїжджають на допомогу, якщо швидка не може приїхати.Як вам така система? За скільки б купили календар?

Вже десь рік я воджу машину і нещодавно мене зупинили для здачі алкотесту. Діло було після ресторану, коли у місті проводився черговий фестиваль. Я вмикала та вимикала автоматичні фари, намагаючись розібратися у машині Лоло, чим, напевно, і зацікавила патрульного поліцейського. Він дав сигнал зупинитися. Поруч сидів Лоло.— Ви пили алкоголь? — прямо спитав мене чоловік у формі.— Ні, — впевнено відповіла я.Насправді за кілька годин до цього я випила трохи аперолю. Дуже швидко я відчула себе француженкою, згадавши як часто для Лоло “ну може трошки” означає “ніколи”.— Ось і добре. Зробимо алкотест.Мій новий знайомий відрізнявся від багатьох французів прямотою та рішучістю.— Дихайте, — попросив він. Мені не хотілося дихати в незрозумілу трубку, тому я намагалася зробити це на відстані. — Ви неправильно робите, — роздратувався він — Ви розмовляєте французькою?Остання фраза була адресована Лоло.— Так.— Поясніть їй. Виявилося, що ця палка стерильна та треба взяти її до рота. Ще пожалівшись на те, що у мене був тяжкий ковід та зараз є страх сильно вдихати, я заплутала поліцейського ще більше. Але врешті решт я справилась з задачею.— У вас 0 алкоголю в крові, — сказав він. — Тримайте на памʼять. Можете їхати.І ми як добропорядні люди поїхали подалі від блакитних вогників.