Декрет — це найкращий час, щоб підвести підсумки. Коли з одного боку кричить дитина, а ти намагаєшся випити свій чай, важко згадувати перелік досягнень. Навіть імʼя своє іноді важко згадати. Двічі вʼїхала машиною в гаражні двері, але ніколи — в інших людей. Вже непогано. Але згадувати немає часу. Треба їхати за 10-річною посвідкою на проживання. «Ви ж розумієте, що вам потрібно думати про своє майбутнє», — згадую слова жандарма, проїжджаючи повз корів, Альпи та магазини, які іноді незрозуміло чому нагадують Маріуполь. Я не хочу думати про майбутнє. Я щаслива сьогодні. І була щаслива останні чотири роки. А, можливо, завтра дрони будуть падати на Францію — то який сенс думати про майбутнє. Отримати 10-річну посвідку виявилося зовсім нескладно. Приблизно як розгадати сканворд інтелектуалу-інтроверту. Склала цивільний іспит на знання Франції, зробила фото в супермаркеті, заплатила 250 євро — і вуаля: посвідка на проживання готова. Їду в магазин за новою косметикою. Згадую пісню: «И ненакрашенная страшная, и накрашенная». Пишу цей текст і думаю: а може, це і є моє головне досягнення? Не робити щось заради досягнень. Не жити чужим життям. Знайти людей, місце та справи, які роблять мене щасливою. На цьому і зійдемося. Це я і нагадаю собі, коли мій невиспаний мозок буде розгублено дивитися на Поліну, яка раптом вирішила показати мамі, хто тут директор.