🐻 Ведміжкіна кар’єра. Частина 1 🐼

Ведміжка – здоровий, пузатий хлопчина з цікавою говіркою, заразним сміхом та кулеметною лентою нескінченних жартів та підйобів. Потрапив він в армію добровільно з похмілля — набухався, проспався, пішов у військкомат і сказав, що хоче бути воїном. Хоча з його комплекцією він був би придатним хіба що на посаду валуна для требушету. Він постійно щось пиздів, і завжди був в цьому першим з будь-яких питань. У нього були різкі зміни настрою, від веселунства до зрадойобства. Він намагався ніхуя не робити та імітував бурну діяльність своїм невгамовним пиздьожом, а його язик був таким м’яким та ніжним, а слова та інтонації такими поважно-медовими та пафосними, що дупи пересічних командирів блистіли на сонці та сліпили птахів. Як же він спілкувався з сержантом по роботі особового складу! Це справжнє мистецтво лизоблюдства, еталонне, перфектне, ідеальне. «Саша! Я вмію бачити людей наскрізь. Богом клянуся, є в мене така навичка. От коли я вас побачив, то одразу зрозумів, що ви – справжній командир. Бо ви в першу чергу хороша Людина. Ви піклуєтеся про нас, довбойобів, і клянуся своїм серцем, що я вам проблем не зроблю», співає Ведміжка солодким соловейком, з вух сержанта тече нудкий сироп прямо на футболку, йому подобається, він посміхається, підбадьорується, піддакує, розповідає історії про свою людяність та справедливість, а Ведміжка виставляє руки догори долонями і каже: «От бачите! Я ж казав вам тільки що! Я ж казав! Ось хлопці (показує на оточуючих) не дадуть збрехати, всі ж чули! Як добре, що нас звела разом дорога життя!». І Ведміжка говорить настільки впевнено, настільки пафосно і настільки вірить в те, що говорить, що я думаю, з нього вийшов би непоганий оратор, який би підіймав дух війську майже як король Теоден з «Володаря Кілець» з його «Смеееерть! Вперед, еорлінги!». Вперше я його побачив під час розподілення. Другий день мобілізації, з 6 ранку на ногах, нестерпна спека без тіні та їжі (консерви та хліб на 20 людей, який нам підігнав супроводжуючий, не рахуються), нескінченне очікування своєї черги, 12 година ночі – Ведміжка стоїть і травить жарти. Завантажуємося в машину їхати на місце дислокації для першого сну в армії – жарти продовжуються разом з громовим сміхом. Навколо нього одразу згуртувалося кілька новомобілізованих, а я розумів, що чим голосніше він, тим підозріліше і недовірливіше я. На БЗВП його зробили командиром відділення (якраз через його головну навичку пиздіти першим і багато). Від такого розкладу обставин він перелякався і почав тикати пальцями в мене, мовляв, я краще підхожу на цю роль. Я перелякався ще більше, бо ми тільки-но прибули на БЗВП, я нікого не знаю, статутів не знаю, правил армії не знаю, нічого не знаю і взагалі не маю у звичці заходити на нерозвідані території без аналізу флори, фауни, води, повітря і превентивного лазерно-гарматного обстрілу з орбіти. Чого Ведміжка причепився саме до мене – я не знаю теж. На той момент я здебільшого мовчав та слідкував за тим, що відбувається навколо мене. - Це пизда. Я не хочу, не буду. Казала мамка тримати язика за зубами, нахуя я поліз. Йди ти замість мене - панікує Ведміжка.- Та чого ти? Чому боїшся? - панікую йому у відповідь я.- Боюся, що мене кинуть.- Куди тебе кинуть? Як?- Та я їбу! Підставлять мене, зуб даю, не зуб навіть, а всю щелепу, блядь.- Слухай, не хвилюйся. Ми на навчанні. Ти був найголоснішим та найпомітнішим, тебе вже обрали. Я тобі допоможу, я уважний до людей, разом впораємося. Буду твоїм радником, буду підказувати щось, - спокійно кажу йому я, застовплюючи за собою посаду сірого кардиналу. - Та нас обох підставлять, атвічаю, - продовжує панікувати Ведміжка, але вже не так впевнено. Так і вийшло – він став командиром відділення, я - його замом. І почалася сміхота, яка переросла у Ведміжкіну трагедію (о, знову трагедія, драма, ЕПОС, але що робити, коли я драматург-трагедіолог, а підігрівати інтерес та тримати напругу потребують закони жанру та маркетингу?). Знову всім привіт, до речі.