Розпочинаємо комплексну трансформацію системи військової служби: нові контракти, чіткі терміни служби, підвищені зарплати та більше справедливості для військовихУперше з 2022 року Україна поступово перехоплює ініціативу на полі бою. Ціна просування для росії постійно зростає. У травні Україна відвоювала більше території, ніж росії вдалося захопити. Завдяки масштабуванню мідлстрайк-дронів Україна вже досягла вогневого контролю над сухопутним коридором до Криму та іншими критично важливими маршрутами постачання російських військ на півдні. Це результат спільної роботи держави, Сил оборони та українського суспільства. Ми системно нарощуємо спроможності, щоб захистити небо, стримати ворога на землі та зробити продовження війни економічно невигідним для росії.Це історичний момент для держави, щоб змусити росію до миру та завершити війну із сильною позицією.Але для цього недостатньо лише зброї чи технологій. Потрібна нова система військової служби. Система, побудована на повазі до людини, справедливості та зрозумілих правилах. Тому за дорученням Президента України Уряд, Верховна Рада України, Міністерство оборони, Генеральний штаб та Міністерство фінансів спільно розпочинають найбільшу трансформацію військової служби в історії держави. Уряд сьогодні ухвалив пакет постанов, який запускає перший етап цієї трансформації.Що передбачає перший етап: 🔹 Запускаємо нову контрактну систему зі зрозумілими умовами та чіткими термінами служби:▪️піхотно-штурмовий контракт — на 14 місяців для цивільних, на 10 місяців для чинних військових та від 6 місяців для військових, які раніше звільнилися зі служби;▪️бойовий контракт — на 24 місяці для пілотів БпЛА, операторів НРК, артилеристів, фахівців РЕБ та інших бойових спеціальностей;▪️базовий контракт — на 24 місяці для інших напрямів служби з можливістю обіймати тилові посади.🔹Кожен контракт має гарантовану відстрочку від 6 місяців: Відстрочка нараховується відповідно до термінів служби та часу, проведеного на бойових. Наприклад, у піхотно-штурмовому контракті місяць на бойових «оплачується» трьома місяцями відстрочки. Скажімо, для піхотинця, що служив 10 місяців, з яких 4 місяці був на бойових, — відстрочка становитиме півтора року. Також ураховується служба до підписання контрактів та до повномасштабного вторгнення — за весь військовий досвід передбачений час для відпочинку.Людина підписує контракт та розуміє: де вона служить, скільки служить, яка в неї оплата і що буде після служби. Новий контракт зможуть підписати як чинні військовослужбовці, так і цивільні. Також ті, хто вже проходить службу за контрактом, зможуть перейти на нові умови. 🔹 Запускаємо найбільші у світі зарплати для піхоти — у середньому близько 300 тисяч гривень — це близько 7 тисяч доларів на місяць. Максимум — 460 тисяч гривень. Тому що піхота сьогодні — це найскладніша й найризикованіша робота у світі.🔹Запроваджуємо Mission Control для першої лінії — щоб у реальному часі бачити навантаження на військових, перебування на позиціях, а також забезпечити справедливість бойових нарахувань.🔹 Підвищуємо мінімальну заробітну плату для військових у тилу до 30 тисяч гривень та вперше піднімаємо зарплату для командирів.Для командирів бойових підрозділів, їхніх заступників та начальників штабів виплати зростуть удвічі, плюс бойові виплати. Тепер командир корпусу зможе отримувати близько 230 тисяч гривень на місяць. 🔹 Запускаємо автоматичні переведення в межах одного корпусу через Армію+ без зайвої бюрократії. Краще дати людині можливість змінити підрозділ і залишити її в армії, ніж втратити через відсутність вибору. Бета-тест розпочнемо в окремих корпусах, а опісля масштабуватимемо рішення на всі Сили оборони. 🔹Запускаємо fast track повернення військових із СЗЧ безпосередньо в топ-50+ найефективніших бойових підрозділів без БРЕЗів.Наше завдання — повернути мотивованих військових у систему. Повернутися на службу можна онлайн через Армію+ або офлайн.
[3/3]• Має бути сформований бюджет на залучення іноземців в українське військо. Треба враховувати, що іноземці можуть розірвати контракт в будь-який момент. Й коли вони зіштовхнуться з сумою факторів, в тому числі щодо грошової винагороди, вони це зроблять. Система має бути максимально зрозумілою для них, а самі вони мають отримувати додаткову премію за безперебійну службу.• Ті, хто воюють довше, мають отримувати підвищене ГЗ. В його структурі передбачена «вислуга», але вона незначна й не враховує відмінність вислуги під час війни. Наразі тенденції зворотні – люди розчаровані, коли бачать, що за час на війні їх доходи впали через інфляцію та нові інструкції нарахування додаткової винагороди.• Потрібно відмовитись від принципу нарахування на підставі відстані від ЛБЗ. Не зовсім типовою, але існуючою є проблема, коли піхотна група (котра відбивала ворожі штурми) не отримувала очікуваних грошей, тому що «ЛБЗ» була проведена корпусом по ізольованому СП за порядками противника, який не виконував вогневу функцію. Основною категорією, що визначає розмір додаткової винагороди, має бути тип виконуваних бойових завдань.• Поточна система занадто прив'язана до подобової тарифікації. Припустимо таку ситуацію: є прихований СП, що утримується групою вже два місяці. Є штурмова група, яка менш ніж за тиждень проштурмувала дві позиції противника, деблокувала цей СП та евакуювала. Питання – хто з них був важливішим? Відповіді не буде, але очевидно, хто отримає скромніше. Ті, хто виконують важкі, але нетривалі завдання, також мають отримувати достойну винагороду, наприклад, за рахунок одномоментних виплат за зачищену позицію, проведену евакуацію, стабілізацію пораненого та ін.• Певна частина записів в журналі бойових дій – недостовірні відписки, що не пов'язані з реаліями бойових дій й існують, щоб особовому складу заплатили не три копійки. Перевірки постійно виявляють подібне й штрафують особовий склад (!), який в цей момент може виконувати бойові завдання. Система мала б наближати себе до реальності, натомість сама формує потребу в її обмані.• Турбота про піхоту має виражатися не тільки в тому, що остання буде отримувати значні кошти, перебуваючи на ЛБЗ, але й в тому, що вона отримає достатньо для спорядження себе та вирішення своїх питань перед бойовим виходом. Це може бути реалізовано, наприклад, через додаткове винагородження під час навчань на полігоні. • Особовий склад має мати дійсно гарантовану відпустку, розмір якої формується відповідно до виконуваних завдань. Відсутність відпусток та вихідних — це особливо демотивуючий фактор для тих, хто має сім'ї. Рано чи пізно вони починають шукати, як покинути лави війська. Терміни служби тут не врятують.• Особовий склад має мати право на переведення хоча б раз на 18 місяців. Наразі переведення фактично унеможливлюються. Система має перебувати в русі, це оздоровить її. На інших посадах та в інших підрозділах кадри зможуть отримати новий досвід, зрости та покращити свою кваліфікацію, тим самим принісши більше користі системі в цілому. Корисними буде дата-аналіз даних про переведення: за ними можна буде виявляти проблемні та перспективні організми.Це не всі існуючі проблеми. Армія прив'язана до кадрів. Проте українське суспільство формувало їх за залишковим принципом. За роки незалежності жодних стимулів для формування кадрового офіцерського та сержантського кістяку не з'являлося. Тепер, під час війни маємо відповідну якість військового управління. Втім, за час війни було сформовано пласт талановитих військових, багато з яких не мали військового бекграунду. Задачею Міністерства Оборони мало б бути збереження та примноження цих кадрів. Проте наразі сума факторів, що є прямим наслідком державної політики, призводить до того, що вони відчувають себе безправними та бідними кріпаками. Наразі я не спостерігаю жодних дій, що мали б це змінити. Натомість, вирують «візії та концепції», що воювати будуть тільки роботи, іноземці та найманці за $1000. Цю війну зможе виграти тільки воюючий український народ, й він чекає гідного до себе ставлення. Час повертатися в реальність.
Втім, багато дитячих хвороб досі не подолано. Наприклад, домінування політичної доцільності над здоровим глуздом та людськими життями. Наведу приклад. На неназваній ділянці наступають в два-три «ешелони» добре укомплектовані з'єднання противника в умовах концентрації значної кількості засобів. Виникає потреба в стабілізації ділянки та зачистки передових груп, що закріпилися на околиці населеного пункту й почали загрожувати його втратою.Водночас стоїть питання виведення оточених СП, котрі залишилися за наступаючими силами противника. На ділянку заходить неназваний штурмовий підрозділ. Проте замість того, щоб ліквідувати ділянку прориву та повернути під контроль околицю населеного пункту, на яку можна відкотити оточені позиції, здійснюється дещо інше. Виїжджає колонна бронетехніки, минає район інфільтрації ворога й опиняється вже фактично в його тилу, де розміщені сили другого ешелону й оточені позиції СОУ. Так, цілий взвод піхоти вдалим та нахабним механізованим наскоком заводиться... В оточення серед ворожих позицій та під ворожі засоби ураження. На мапі ненадовго з'явилась гарна лінія з «трикутничків», котрі мали б бути відновленим рубежем оборони, проте незабаром вони були прибрані. Ці екстремальні, по сучасним міркам, втрати до стабілізації ділянки жодним чином не призвели, й противник продовжив видавлювати своїми штурмовими групами нас далі. Чому це відбулося не було для мене секретом – корпус систематично проводить ЛБЗ по крайніх дружніх позиціях, навіть якщо вони приховані й не виконують вогневу функцію. А яка має бути реакція на те, що противник проникає через ЛБЗ? Відновити рубіж, ущільнивши порядки. Навряд чи вищеназваний полк діяв з власної ініціативи: звісно, він був перекинутий під задачу, котру йому спустили «згори». Й він зробив найгірше, що можна зробити: поклав людські життя та дорогий ресурс на завдання, котре неможливо було виконати. Нема нічого більш шкідливого для обороноздатності, ніж наступальні дії, котрі приречені на неуспіх. Ми це спостерігали в 2023, й місцями я продовжую це бачити досі. Думаю, ми переможемо в той самий рік, як почнемо з розумом підходити до планування наступальних операцій. Коли почнемо відштовхуватися від критичної оцінки стану на ділянці й спроможностей противника, а не від бажання здобути політично значимий успіх. А поки продовжуємо спостерігати за тим, як противник слабшає в безглуздих атаках швидше, ніж ми.P. S. Мною запланована невелика серія постів. Наступною буде тема забезпечення гідних умов служби, й після неї питання підрахунку втрат противника.[4/4]
[3/3]Таким чином, Україна входить в 26-ий рік, балансуючи на межі катастрофи. Проте шанси на уникнення апокаліптичного сценарію значні – в 4-ому кварталі 25-го року, можливо, з'явилися перші ознаки початку падіння потоку російських рекрутів. Якщо мої оцінки правильні, то вже протягом року, замість боїв за обласні центри, СОУ зможуть позбавити ворога наступального потенціалу. Відповідно, це призведе до сповільнення темпів просування й, зрештою, фактично заморозить фронт. Це позбавить російське керівництво такої впевненості щодо досягнення політичних цілей, навіть якщо воно врешті піде на мобілізацію. Саме це відкриє справжній шлях до миру, котрий здобувається не в кабінетах, а на полі бою. Ймовірно, ми все ж таки пройдемо по лезу ножа, не звалившись. Навіть прогалини мобілізації зараз врешті зможуть призвести до того, що під кінець війни, перед початком хвилі мобілізації в РФ ми будемо мати достатньо резервів (якщо, звісно, не випустимо їх закордон). А там, можливо, навчимося воювати навіть малими силами так, щоб провести вдалі наступальні дії.Такий вже непростий щодо нас Божий замисел.
Листопадовий туман став одним з найбільших ударів цього року. Користуючись ним, противник зумів погіршити становище українських військ по всій лінії зіткнення, й особливо це проявилось в Запорізькій та Дніпропетровській областях: там ситуація погіршується сильніше, ніж зображено на мапах у відкритих джерелах. Противник, незважаючи на втрати, близький до виходу на рубіж по річці Гайчур й успішно просувається в бік Покровського, в тому числі застосовуючи бронетехніку. Вже кілька днів як окупант зайняв позиції в північно-східних околицях Гуляйполя й посилює свою присутність в Степногірську, обходячи малочисельні порядки Збройних Сил й рухаючись далі. Ізольовані райони оборони продовжують відчайдушний спротив, проте відсутність людей для других-третіх рубежів оборони не дає змоги стабілізувати смугу за недостатньої "підтримки з повітря".Хоч й глобальною причиною є недоукомплектованість Сил Оборони, покращення погодних умов різко зменшить ефективність тиску противника, обмеживши його здатності накопичуватися. Як погода стане ясніше, БПС підрозділів зможуть повернутися до нанесення астрономічних втрат окупанту через полегшення виявлення та ураження. Тому наша задача – вистояти. В ці важки часи підрозділи на цих напрямках потребують Вашої особливої уваги, у зв'язку з чим прошу читачів продовжувати підтримувати дружній збір на потреби одного з підрозділів, чиї бійці хоробро виконують задачі підвищеного ризику на одній з ділянок цього напрямку.Посилання (звітність та деталі всередині):https://send.monobank.ua/jar/9phB5bUZN3Оригінальний пост:https://t.me/revanche_tactical/1515Також прошу небайдужих читачів поширити збір.
Сюжет Другої світової теж може відкрити очі на багато речей На початку німецького вторгнення в СРСР, для простого радянського солдата було б жахіттям дізнатись, що ворог просунеться на сотні кілометрів, зруйнує місто його дитинства і буде зупинений аж в Сталінграді, який вважався недосяжним тилом, куди евакуйовували заводи та населення. Учасникам кампанії літа 1942, на фоні численних катастроф, розвалу армії просто на очах та наступу німців, який ніде не зупинявся, перспектива його зупинити хоча б десь, теж здавалась фантастичною.І тим не менш, німецький наступ був зупинений. Так склалось, що це сталось в Сталінграді, одному з найважливіших життєвих центрів країни в 1000 км від кордону. Наступ був зупинений там, де йому судилося бути зупиненим. В момент, коли нарешті відчутно запрацював ленд-ліз; коли військово-політичне керівництво провело роботу над помилками; коли одночасно співпала воля мільйонів учасників сторони оборони не пускати ворога далі і коли дозріла їх моральна готовність.#ДСВ #історія
Гарний текст Павла Казаріна на УП.Ідея відправити до В'єтнаму малоосвічених та погано навчених представників соціальних низів була продиктована виборами. Якби армія США не зменшила інтелектуальний ценз для призовників, то довелося б примусово мобілізувати студентів американських коледжів. У 1968 році на країну чекали вибори, і президент США Ліндон Джонсон не хотів псувати відносини своєї партії із середнім класом країни. Щоправда, йому це все одно не допомогло – і 20 січня 1969 президентську присягу склав республіканець Річард Ніксон.Ми згадували цю історію дорогою назад із навчального центру. Ми їздили туди із взводним – обирати до себе в роту курсантів. Із 80 рекрутів змогли відібрати п'ятьох. Абсолютна більшість решти нагадує жертв експерименту, який армія США провела 60 років тому. Все одно що вода, яка надходить до трюму армійського корабля – якщо їх буде занадто багато, то корабель піде на дно.[...]Будь-яка тема, пов'язана з повістками, стала настільки непопулярною, що політики щосили намагаються її уникнути. Партія ухилянтів стала настільки впливовою, що влада та опозиція не ризикують із нею сваритися. Питання, від яких залежить виживання країни, ніхто, крім військових, не обговорює.[...]Якщо в якийсь момент ворог прорве фронт, то історики майбутнього будуть писати про те, що причиною поразки України стала неготовність українців її захищати.
Цікава статистика. Думаю, вона не позбавлена методологічних викривлень, проте в меншу сторону: про значну частину втрат ми нічого не знаємо навіть у випадку радіотехнічного проникнення (себто наявності трофейної радіостанції). Наприклад, важко трактувати як втрату ворога те, що після відпрацювання важкого бомбера по укриттю абонент не виходить на зв'язок. А якщо ми "не чуємо противника", то нам залишається рахувати втрати тільки засобами повітряної розвідки.В той же час окрім зафіксованих візуально втрат ще є ті, що були нанесені дистанційним мінуванням, про результативність якого ми дізнаємося зазвичай випадково. Проте статистика продовжує бути валідною й заслуговує на висновки.Починаючи з першої світової, причиною поранень бійців в основному були уламки. Уламок – це широка категорія, й більша частина уламкових поранень не фатальні. Це породило стереотип, що кількість поранених більша за кількість загиблих у 2-3 рази. Й донедавна він відповідав дійсності.FPV змінило поле бою та знищило бойову логістику, а з нею й кейсевак, відтягнувши точки погрузки/вигрузки на декілька кілометрів. Водночас тактика ворога заганяє його групи на завелику глибину від власних порядків, роблячи вразливими до виявлення засобами нашої розвідки, яка намагається безперебійно тримати ворожі переміщення під контролем. Все це в сумі й перегорнуло традиційну для конфліктів сучасності статистику, створивши умови для появи екстремальної летальності. Найщасливіший російський штурмовик – той, що отримав травму кінцівки від дистанційного мінування ще на початку шляху. З наближенням до ЛБЗ шанси бути евакуйованим стрімко тануть, а з заглибленням в "кілзону" зникають зовсім. Будь-яке падіння мобільності може стати смертним вироком для російського піхотинця. Поранений, що супроводжується нашими засобами розвідки, навіть якщо встигне дістатися укриття – тим самим виявить його. І якщо в забудові чи в щільному літньому лісі противник ще може загубитися, то в голій посадці чи чистому полі у нього майже немає шансів. А, оскільки, на одну ціль в небо підіймається декілька бортів, то навіть вже в нерухоме тіло може прилетіти дрон до повного розчленування. Проте навіть перейшовши в статус "санітарної втрати", пригоди противника не завершуються. Поранені поступово заповнюють укриття по маршруту руху груп противника в надії на погоду або успіх наступальних дій з подальшим відтягненням наших засобів. При сповільненні просування ворог, що застряг десь в норі, рідко коли може адекватно обробити рани й перебуває в антисанітарії – можливість вийти в туалет на передньому краї й за ним рідкісна, й зазвичай нечистоти зберігаються в тому ж укритті, де й поранений. Далі противник зіштовхується з інфекціями, в першу чергу паразитарними: натуралістичний опис перебігу міазу – рутина, котру спостерігають спеціалісти радіотехнічної розвідки. Класичний метод підтримки таких поранених російськими офіцерами управління полягає в спробі переконати, що личинки в рані корисні для їх здоров'я. Сподіваюся, ці дані належно зберігаються й з часом стануть публічними, оскільки семпли з них мають стати початком нової хвилі серед дарк-ембіент виконавців.Маючи чисельну перевагу та політичні результати, противник не береже обмежений ресурс з власних добровольців, утримуючи привабливість служби за рахунок цензури. Проте безкінечно це продовжуватися не може. Колись повноводна ріка з бажаючих легких грошей та уникаючих кримінальної відповідальності обміліє за рахунок такого ставлення російського керівництва до власних людей. Наше завдання – витримати й, навіть відступаючи, продовжувати наносити ворогу тисячу порізів.
[4/4]Тим часом в армії, до якої мала б бути прикута особлива увага держави, й на яку мав би працювати весь тил без залишку (а не боягузливо емігрувати), тривають деградаційні процеси. Так, кадри знищуються постійним тиском ворога; на стратегічно важливих ділянках немає позицій піхоти, а тих, що є, недостатньо для зачистки ворога. Офіцерський корпус, що постійно розмивається та страждає від нестачі кадрів, перенапружений тонною зовсім різної роботи. Люди буквально сходять з розуму й це не перебільшення, тому що наявний темп, помножений на постійні поразки та втрати підрозділів (деякі не знали ротації ще з часів ООС), змінює психіку не в той бік, де думають про нормальну організацію процесів та ефективність бойової роботи. Врешті, це призвело до того, що пріоритет в комплектуванні та всі рівні політичного схвалення отримують ті підрозділи, де діють спеціальні дисциплінарні умови (такі, куди відправляють «в покарання»). Що особливо іронічно в контексті того, як уряд ніжно веде свою політику щодо цивільних. Мені вже смішно вам тут писати щось про стратегію, коли у новинній стрічці добре видно, що ті, хто мали б нею займатися, не мають не те що бачення майбутнього, але й не бачать реальність сьогодення. Не оцінюють критично наслідки власних дій. Звісно, ніхто не хоче повертатися в Україну та йти в армію, бо уряд всупереч здоровому глузду створив ситуацію, де чим далі ти від фронту, тим більше він про тебе піклується. В результаті, поки армія стікає кров'ю й затягує паски, вся інша країна зайнята пошуками варіантів того, як її зрадити – своєю втечею або полегшенням обставин втечі. Якщо армія зламається саме тоді, коли ворог буде вже виснажений, треба буде не забути імена цих світочів гуманізму, й за сумісництвом авторів майбутньої національної катастрофи. Але поки ситуація «важка, але контрольована», треба продовжувати роботу.
Панове! Сучасне поле бою перебуває в постійних змінах, й для отримання переваги над противником наше Військо має їх випереджати й активно впроваджувати інновації. Однією з останніх таких віх розвитку стали Наземні Роботизовані Комплекси: в умовах складності та небезпечності виконання бойових завдань піхотою, є потреба в диверсифікуванні частини задач на невеликі та ефективні машини, що керуються з безпечних укриттів та допомагають зберігати життя та здоров'я бійців. Спектр їх застосувань широкий: від бойової логістики до нанесення вогневого ураження з подальшим смерть-ворогам. Проте, як й все необхідне й життєво важливе, воно потребує серйозних коштів, котрі з власної кишені бійці покрити не можуть. У зв'язку з цим сердечно прошу читачів проінвестувати у дохлих окупантів та поширити, щоб більше чесних людей дізналося про таку чудову можливість для вкладень з непоганим дивідендами. Посилання на дружню банку (всі кошти напряму йдуть на основну, якщо ще не стикалися з цим):https://send.monobank.ua/jar/5Qb9NXRpC1Посилання на Інстаграм неймовірної Томи, що організовує цей та минулий збори (з усіма минулими звітами).Загальна ціль збору: 1 500 000 гривень. Перша ціль дружньої банки: 333 000. Якщо зуміємо закрити збір в короткий термін, то відкрию на каналі коментарі по реквестах, де ви зможете обговорити майбутні публікації на каналі.
TGLIST.COM.UA
