Schrödinger's Music Box

Альбом Тома Міша я сьогодні послухав тричі поспіль. Останній раз таке було минулого року з Turnstile. А це багато про що говорить.Міш на Full Circle максимально сповільнився. Меми про людей 30+, які раптово починають їздити на природу і займатися бьордвочінгом, а паралельно думають про своє життя — оце буквально так звучить новинка Міша. І це не погано, а навпаки — дуже класно.Тут немає вайбів Geography, джойнта з Юссефом Дейсом чи Supershy, дискотечного альтерего Міша. Зате є прості роздуми про непросте вічне. Відчуття дому, любові до ближніх та спокою. Туга та легка тривога через швидкоплинність життя і речі, що непідвладні будь-яким змінам.Проте Full Circle не прям слоу. Він скоріше статечний, розмірений, але деінде зберігає фанкові акценти, що притаманні Мішу. Вони ледь відчутні, але насправді роблять багато роботи, бо підтримують бадьорість альбому, попри внутрішню філософю, і не дають треклисту просісти.І на прогулянку, і на пробіжку, і на посиденькі з друзями, щоб мʼяко десь на тлі грало. Ну, і звісно, що для себе, щоб нагадувати собі, що життя — то штука все ж таки непогана. Якщо сьогоднішнє коло закінчилося так собі, то завтрашнє буде краще.https://www.youtube.com/watch?v=sgtPp-vNLCE

RADIOHEAD — EU/UK TOUR 2025: як створити інтимну атмосферу на тисячних стадіонахСім років без концертів. І ось — наприкінці 2025-го Radiohead повернулися з туром, який ламає всі правила стадіонних шоу. Їхній бриф для техкоманди звучав майже абсурдно: створити атмосферу на арені на 20 тисяч людей інтимною, наче в андеграундному клубі десь у Лондоні. Як інженерам вдалося перетворити гігантський простір на місце, де Том Йорк буквально співає тобі в вухо?Нещодавно видання TPi Magazine випустило репортаж та статтю, де технічна команда туру розповідає про те, як вони втілювали ідеї Radiohead у реальність. Сцена в центрі арени. Без бекстейджу та куліс, тільки музиканти, оточені глядачами з усіх сторін. Звучить просто? Спробуйте підвісити над цим кільцем 15 тонн звуку, світла та кінетичних конструкцій так, щоб глядач не бачив жодного дроту. Монтаж однієї такої сцени займає майже дві доби. Саме тому Radiohead вирішили грати по 4 ночі в одному місті. Продакшн-менеджер Джон Лафферті розповідає: «На третю ніч відбувається щось магічне. Гурт розслабляється, звук калібрується під простір, шоу починає дихати».Серце всієї конструкції — The Halo. Еліптичний німб із прозорих LED-панелей, що висить над головами музикантів. Він то опускається, перетворюючи сцену на світлову клітку, то розкривається, як гігантське віяло. Щоб досягти ідеальної чистоти сцени в 360°, інженери протягнули два підвісні кабельні мости по 50 метрів кожен. Підлога сцени — стерильна, на ній немає жодного дроту. Кожен світловий модуль команда Lite Alternative збирала з маніакальною точністю. Ліміт — 50 кг (інакше дах арени не витримає). Вага кожного модуля? 49,5 кг. Філігранна точність! Візуальна частина не містила жодних заготовлених відео. Вся картинка генерувалася в реальному часі, реагувала на рух музикантів, на звук, на енергію залу. Бриф для відеокоманди звучав як «CCTV/VHS» — хочемо кадри з камер спостереження 90-х, з подряпаною плівкою. Відеодиректор Еллі Клемент часом накладав до 240 шарів ефектів на один кадр.А звук? Cучасні масиви L-Acoustics L2 розгортають рівномірну хвилю по всій арені — вокал Тома Йорка буквально здається поруч, навіть якщо ти сидиш за 100 метрів від сцени. FOH-інженер Ходж описує це як «музичний мусон», який накриває залу.Сетлист. На репетиціях гурт підготував пул із 70 пісень. Щоночі програма змінювалась на 30–40%. Жодного таймкоду, жодної автоматики — світло, відео, драм-машини грали у руках людей, які реагували на те, що відбувається тут і зараз, проживаючи кожен момент. Тур-менеджер Ейд Буллок, який із Radiohead з 1997 року, каже: «Я не бачив їх такими щасливими за всі ці роки. Вони включають пісні в треклисти, які не грали по 15 років — у цьому турі вони знову відчувають себе бандою, яка грає в гаражі».У травні дев'ятому у дискографії альбому гурту — «A Moon Shaped Pool» — виповниться 10 років. 10 років паузи перед LP 10? Звучить у стилі Radiohead.

Як же добре, що я тягнув із топом, бо дотягнув до нового релізу ДахаБраха, першого за пʼять років. Писати щось про культурне надбання нації — справа складна, але я спробую. Тим більше, що Птах вийшов доволі незвичним в контексті всієї дискографії гурту. В цьому альбому відчуваються великі зміни — в звучанні і в думках, що більше відповідають контексту часу. Водночас гурт демонструє класичну для слухача сталість у виконанні та у часі, що треба для донесення цієї думки. Говорять стільки, скільки вважають за потрібне. Зрозуміло, що розмова непроста, то й виходить, що Птах — найтриваліший з усіх альбомів. Майже півтори години, тож тут мати трохи терпіння та посидючості для тих, хто не звик до таких обʼємів. Гадаю, що надлишковість Птаха — це єдиний недолік. Без 2-3 пісень альбом був би ще більш міцним по структурі — певні речі тут відчуваються дещо зайвими.В усьому іншому Птах — неймовірно крутий епік. ДахаБраха і до цього славилися жвавістю та стрибучістю, але цього разу відчувається більше гостроти, шорсткості та жесті. Емоції дедалі стають важчими, заглиблюються в темінь. Це природно, враховуючи те, які американські гірки з нами усіма відбуваються під час російської агресії.Лемент за вмерлими, полоненими та викраденими сусідить із монотонною читкою, в якій закладена чи то смиренність, чи то приреченість. Водночас, жевріє вогник надії — люди одружуються, святкують, танцюють і навіть мандрують, oh la la. Але найголовніше — усвідомлюють колективну травму і продовжують жити, не відкладають на потім. Хоч і психіка вже на нулі. Хоч і відчувають дриж. Але це не від страху, що смерть дихає по пʼятах в потилицю. А від співу Коваленко, Цибульскої та Гаренецької, а також приголомшливого перформансу Галаневича, особливо в 9 Неділечок.Загалом, вся сучасна українська культура зараз так чи інакше рефлексує війну і народ в ній. Але, думаю, що ДахаБраха на Птаху найбільше, кхм, підлетіли до реальності. І для цього їм не знадобилися прямо посилатися на пса Патрона чи події останніх років. А всього лише переповісти життя минулих поколінь, які все це бачили і відчували на собі. Бо немає різниці замахуються на тебе шаблею на землі чи дроном з неба — страх від цього однаковий що тоді, що зараз. Але попри це ми продовжуємо плисти на цьому кораблі, повному пісень і скарбів.https://youtu.be/Sa7RTsqENcA