ZALIZNYAK | Сьогодні сиджу в черзі до офтальмолога в Головному військовому клінічн...

Сьогодні сиджу в черзі до офтальмолога в Головному військовому клінічному госпіталі. Багато людей жартуємо, обговорюємо цікаві випадки з військового життя, черга дуже велика, і сидимо вже довго.Приходить поважного вигляду, такий з пузіком, пан років 50-ти. Мій сусід зі 114 бригади мені на вухо каже:— Думаю, генерал або полковник.Чоловік виходить від лікаря, і я його запитую в лоб:— Шановний, ви генерал?— Ні, а з чого ви взяли?— Мій колега по вашому вигляду констатував, що,ви носите це, велике почесне звання.— Я полковник, але, можливо, скоро отримаю генерала, — відповідає він.Ми почали теревені з майбутнім генералом про морально-психологічний стан в ЗСУ. Я йому сказав, що раніше був бойовим медиком, а зараз працюю з особовим складом як хорунжий.— Що це таке, хорунжий? В нас є ППП — психологічна підтримка персоналу, а ось це, хорунжий, такого немає.— Розумієте, — відповідаю я, — офіцер ППП за собою має на увазі наявність вищої освіти психолога, так ?— Так, — відповідає майбутній генерал.— А для психолога в армії є окрема посада. Я не психолог, моя робота полягає в дещо іншому: це виховання політичне, історичні приклади, ідеологічна виховна робота. Фронт більш широкий. Як приклад навів хорунжу Школу від Третьої штурмової: проводив полковнику , обовʼязково відвідати її і побачити, що таке якісна робота з особовим складом.Полковник запитав мене:— Є проблема поколінь, тобто людина віком 50 років і 20-річний юнак не можуть однаково сприймати інформацію, ці покоління неможливо обʼєднати!— Можливо, — спокійно відповів я, — є речі, які однаково цінні як для юнака, так і для людини старшого віку, незалежно від країни, раси, релігії, або часу, в якому вона народилась.— Що саме може обʼєднати наші покоління? — всміхнувся полковник.— Нас всіх обʼєднує любов до родини, батьків, дітей, онуків. Ми всі любимо своїх близьких, незалежно від того, скільки нам років і де би ми не були. Колись я бачив фото, затиснуте в руці загиблого бійця, що поклав своє життя в Донецькому аеропорту. Так ось, коли знайшли його тіло, в нього в одній з рук був стиснутий кулак. Коли пальці змогли розтиснути, там побачили фото, на якому була його дружина та троє маленьких дітей. Це те, про що він думав перед смертю…Не встигли ми поговорити з майбутнім генералом, бо він зайшов до лікаря без черги (точніше, його окремо викликали), а ми далі лишилися сидіти ще дві години, аби отримати свою довідку 😆Він вийшов, сказав:— Всього вам найкращого, хлопці.Похлопав мене по плечу і пішов 😆Так і живемо