ZALIZNYAK | Дорога.Ми переміщаємо своє тіло з однієї точки в іншу.Все життя.З род-...

Дорога.Ми переміщаємо своє тіло з однієї точки в іншу.Все життя.З род-дому до першого нашого дому, мамо, тато везуть нас першою нашою дорогою.Потім дитячий садок.Дорога в школу, перші самостійні подорожі з дому в сусідній двір.Самостійна мандрівка за подвір’я в, здавалося, такі далекі краї, як умовно «центр», чи перша самостійна прогулянка до бабусі, здавалась нам якоюсь міжгалактичною Одіссеєю 😂.Перша дорога.«Один на один» після школи.Думаю, жодний титульний бій по боксу або фінал Олімпійських ігор не викликає стільки переживань емоцій і настільки великих ставок, як дорога на першу бійку у хлопчика 😄.Дорога на перше побачення — «до тієї самої самої», від якої серце вистрибує з грудей 😄.Вперше вертаєшся «коли поставив крапку» і серце так болить 🤕 ………Вперше з товаришем йдеш на тренування в спортивну секцію, за якийсь час йому набридне, а ти будеш йти по цьому шляху все своє життя.Тікатимеш з уроків, аби потрапити на тренування.Через вікно своєї дитячої кімнати зі спортивною сумкою в 17:30 — втеча,( бо покараний за незроблене дома где завдання ) хоч до залу йти п’ять хвилин, але так хочеться прийти раніше…А дорога на першу роботу — це як зайти в двері, за якими «невідоме»: «темна кімната».Ще більше запам’ятовується перша дорога, коли тебе звільнили 😂 за те, що ти поставив на місце начальника, що знущався над підлеглими.— Що тепер буде, як далі жити, навіщо я заступився за того бідолаху?Тоді втрата роботи здавалась тобі кінцем світу 😄, а не початком нової цікавої пригоди і звільненням з рабства 😂.Початок війни.Дорога до «точки збору» з пацанами.Ця клята невідомість і одне бажання —вбити більше ворогів перед смертю.Як вбивати, тобі ніхто не пояснював і тим більше ти не вмів, але дуже хотів 😂.Війна — це взагалі постійна дорога, за все життя не подорожував стільки, як під час війни.Відкривав для себе куточки України, про які навіть ніколи не чув.Така велика, красива, багата країна.Якщо в нас все вдасться, то хай не ми, але наступне покоління неодмінно проживе багате, щасливе життя.Тобто, як співав ТНМК:«Всі в окулярах тупі та товсті» 😂.Колись буде час і буде дорога повернення з війни, але до нього ще дуууже далеко…Буде і останній путь у кожного з нас, тобто всі, хто читають ці рядки, колись (якщо їм пощастить), через якийсь час після смерті поїдуть на кладовище.Кому пощастить не так, то потраплять спочатку у списки зниклих безвісти, і кості їхні будуть чекати, поки їх знайдуть і перепоховають.Якщо вдуматися, то по-іншому розумієш цитату:«У самурая немає цілі, лише шлях…».………P.S Вчора дзвонив товариш,Просив допомогти його підрозділу з НРК.Пам’ятаю, колись збирав на НРК в надії створити підрозділ, що займався би логістикою.На минулій моїй роботі цього зробити не вийшло.Передам техніку, яку маю, на його підрозділ, думаю.Якщо не в мене, то хоч там хай принесе користь.