Рубрика: Роздуми творчого колективу за чашечкою чаю ☕️

Сидимо, п’ємо чай, гортаємо старі історичні книги — і розуміємо, що історія вміє повторюватися.

🤷‍♂️7 жовтня 1918 року.

Перервані російсько-українські мирні переговори — через «розбіжності» щодо Донбасу і Криму. Звучить знайомо, правда?…. Міністр закордонних справ Української Держави Дмитро Дорошенко тоді писав, що більшовики тягнули час і не збиралися нічого підписувати. Їхня стратегія проста — «вести переговори, бо зобов’язалися, але не доводити їх до результату, бо все минуще й тимчасове». А голова української делегації Сергій Шелухин бачив ще глибше: більшовики не хотіли миру, бо мир — це межі, відповідальність і припинення грабунку. А без війни не було б хаосу, голоду і злиднів — того самого «золотого резерву революції».

🤷‍♂️

Він писав:«Для більшовиків така людність — цілий скарб, а для України — загибель». І додавав:«Мир їм не потрібен, бо нинішній стан війни — вигідний для більшовиків».

🧾 Тоді, у 1918-му, Москва формально вела «мирні переговори», а фактично відправляла в Україну потяги з агітаторами, грошима, підпільниками й тоннами пропаганди.🫣

Раковський навіть дозволяв собі говорити українській стороні:«За ваших українських більшовиків ми можемо відповідати як партія, але не як держава». Класика жанру. Тоді це називалось — «революційна допомога», тепер — «захист російськомовних».☝️

І поки українські дипломати намагалися домовитись, більшовицькі потяги вже везли сюди майбутню війну.

🤯💬 І от сидимо ми сто років потому, п’ємо чай і думаємо:нічого не змінилося — змінились лише слова. Тоді — «мирні переговори», тепер — «гуманітарна місія». Тоді — «визвольний похід», тепер — «спецоперація». А суть лишилась та сама — Москва не шукає миру, вона шукає момент, коли можна вдарити.🫡🫖 Історія — це не підручник. Це дзеркало. І якщо вдивитись у 1918-й — у ньому чітко видно 2014-й. І, на жаль, 2022-й.🫣

Якось так ….

🤷‍♂️