Костопільська громада зустріне полеглого захисника Валерія МироноваВалерій Миронов, який довгий час вважався зниклим безвісти на Курщині, повертається додому на щиті.Валерій Миронов народився 4 вересня 1970 року у Жалині на Костопільщині. Закінчив місцеву школу, здобув фах за кількома робітничими спеціальностями. Одружився, народилося двійко дітей. Удвох з дружиною їздили за кордон на заробітки, працювали на сільгоспроботах, потім на заводі у Польщі.З початком повномасштабного вторгнення чоловік наполіг на тому, що треба негайно повертатися з Польщі додому, адже там залишилася їхня донька, яку він не міг залишити саму. У перші дні березня 2022-го Валерій Миронов став до лав ЗСУ.«Мій чоловік сказав, що не буде ховатися чи уникати служби, інакше ворога ніхто не зупинить. І пішов», - розповіла дружина Оксана.
Чоловіка зарахували механіком-кулеметником взводу у 251-му окремому батальйоні. Служив на Чернігівщині, на Харківщині. Згодом Валерій Миронов став навідником відділення механізованого батальйону 21-ї окремої механізованої бригади.Улітку 2024-го приїздив у відпустку додому, допомагав зробити ремонт у будинку. Невдовзі після повернення з відпустки його підрозділ перекинули на Курщину.«Кожного разу перед заходом на позицію чоловік дзвонив, повідомляв, де він, ми спілкувалися. Востаннє він зателефонував уранці 21 грудня 2024 року, сказав, що за кілька годин має з побратимами заходити на позицію. Це був останній його дзвінок. 31 грудня нам принесли сповіщення, що солдат Валерій Миронов зник безвісти у Суджанському районі на Курщині», - розповіла також Оксана Миронова.
Згодом дружина розшукала двох побратимів, з якими Валерій виходив на позицію. Вони розповіли, що у ніч проти 22 грудня потрапили під ворожий вогонь, дістали поранення, але вижили і повернулися. Що сталося з Валерієм, побратими не бачили.«Я не вірила, не хотіла вірити, що Валерій загинув. Ми завжди були разом і все робили разом. Навіть коли слідча з Полтави зателефонувала й повідомила про збіг ДНК-профілю, я мала надію, що на упізнанні тіла виявиться, що це не він. Проте за ДНК, за всіма ознаками і навіть за речами, які були при ньому… Мені дуже важко це усвідомлювати, але це він, мій чоловік», - каже Оксана Миронова.
У нашого захисника залишилися дружина, двоє дітей, мама, сестра і брат, який також є військовослужбовцем. 17 квітня Костопільська громада проведе в останню путь загиблого захисника:07:50 — із центру села Жалин буде надано автобус для перевезення жителів на прощання у місті Костопіль.09:20 — траурний в’їзд похоронного кортежу вулицями Рівненська та С. Руданського.09:30 — загальноміське прощання на майдані Т. Г. Шевченка.Після завершення церемонії прощання кортеж вирушить до рідного села Жалин.12:00 — заупокійна літія в домівці.12:30 — чин похорону в місцевому храмі.Після завершення богослужіння процесія пішою ходою вирушить до місцевого кладовища, де відбудеться поховання Валерія Миронова.🕯️ Вічна пам’ять
Костопільська громада зустріне полеглого захисника Віталія БуткаКостопільська громада зустріне та віддасть останню шану своєму захиснику Віталію Бутку.Віталій Буток народився 8 січня 1978 року у селі Яполоть на Костопільщині. Закінчив місцеву школу і вступив до Костопільського будівельно-технологічного коледжу. Після завершення навчання повернувся у рідне село, де й мешкав усе своє життя. Працював на різних підприємствах з виробництва надмогильних пам’ятників. Одружився, у пари народилося троє дітей.У березні 2022 Віталія Бутка, який свого часу проходив строкову військову службу, мобілізували. Невдовзі у складі 115 окремої механізованої бригади Віталій вирушив на фронт. У червні 2022-го під Лисичанськом на Луганщині він отримав тяжке поранення в ногу. Довго лікувався та перебував на реабілітації, а навесні 2023-го знову повернувся на службу у 115-ту бригаду як обмежено придатний. Його підрозділ був на Полтавщині, потім на Донеччині. Згодом Віталій перейшов у роту забезпечення, працював на польовій кухні. У травні 2025 року його перекинули на Харківщину. «31 березня цього року мій чоловік написав, що він іде на бойове завдання, що зайшли з побратимом на позицію і у них все нормально. Після цього зв’язку не було. Я намагалася дізнатися у командира, що з Віталієм, він відповів, що з ним немає зв’язку», - розповіла дружина військовослужбовця Анна Буток.
8 квітня дружині принесли додому сповіщення про загибель Віталія Бутка в районі Новоплатонівки Ізюмського району на Харківщині. У нашого захисника залишилися дружина, троє дітей, брат і сестра.Завтра, 14 квітня, Костопільска громада попрощається із Віталієм Бутком08:20 — жалобний кортеж заїде в Костопіль і рухатиметься вулицями Рівненська – С. Руданського.08:30 — загальноміське прощання на майдані Т. Г. Шевченка.Після завершення прощання кортеж вирушить у рідне село Яполоть.12:30 — чин похорону в домівці загиблого.Після завершення церемонії пішою ходою Віталія Бутка проведуть до місцевого кладовища, де відбудеться поховання.🕯️ Вічна пам’ять.
Костопільська громада зустріне свого захисника Віталія РадзівілаУ середу, 8 квітня, Костопільська громада зустріне свого захисника Віталія Радзівіла.Віталій Радзівіл народився 21 серпня 1977 року в Костополі, навчався у школі №3. Закінчив Київський політехнічний інститут (нині - Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського). Після закінчення військової кафедри отримав військове звання «молодший лейтенант запасу». Згодом здобув другу вищу освіту у Рівненському інституті слов’янознавства.Довгий час Віталій працював на підприємстві «Свиспан Лімітед», став начальником цеху. У 2014-му його мобілізували, служив кілька років на військових полігонах. Після демобілізації повернувся на завод і був призначений начальником зміни.6 березня 2022 року Віталію Радзівілу зателефонували з військкомату, і він негайно прибув. Через тиждень, 13 березня, капітан Радзівіл у складі тільки-но створеної 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша виїхав з полігону на Донецький напрямок фронту. З часом зайняв посаду начальника служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту 68-ї бригади, у січні 2024-го отримав звання майора.У січні 2026 року, коли Віталій Радзівіл перебував у відпустці, у нього виявити тяжке незворотне захворювання. Відтоді постійно лікувався. 6 квітня військовослужбовець помер у Рівненській обласній клінічній лікарні.У нього залишилися дружина, дві доньки, батько та двоє братів.«Віталій був найкращим чоловіком, батьком, сином і братом, надійною опорою всієї нашої родини. Гірка, непоправна втрата для нас», - каже дружина Олена Радзівіл.У середу, 8 квітня:17:20 — жалобний кортеж заїде в Костопіль і рухатиметься вулицями Пилипа Орлика — Грушевського — Івана Дзюби.У четвер, 9 квітня, Костопільська громада попрощається і проведе в останню дорогу померлого захисника.▪️11:30 — літія у домівці (вул.Івана Дзюби, 4 (колишня вул.Короленка)▪️12:00 — чин похорону у соборі Петра і Павла.Після завершення траурний кортеж пішою ходою вирушить до майдану Т.Г.Шевченка, де відбудеться громадське прощання з військовослужбовцем.Поховають Віталія Радзівіла на кладовищі «Нове» в Костополі.🕯️Вічна пам'ять
Турнір з греко-римської боротьби «Надія-2026» присвятили пам’яті загиблих спортсменів громадиУ Костополі провели Всеукраїнський юнацький турнір з греко-римської боротьби «Надія-2026». Його присвятили пам’яті місцевих борців, які загинули, захищаючи Україну.Серед них — чемпіон України, майстер спорту України Віталій Ставський; кандидати в майстри спорту Андрій Примак, Михайло Лазуцький і Сергій Сівук; а також Назар Корнійчук, Сергій Сверщук. У змаганнях взяли участь 149 юних спортсменів із різних регіонів України. Борці виступали у вікових категоріях 2010–2011 та 2012–2013 років народження.Костопільські спортсмени показали гідний рівень підготовки та здобули перемоги. У категорії 2010–2011 р. н. перші місця вибороли Юрій Мисюк, Сергій Шлапак, Микола Демчук, Георгій Дулько та Андрій Атанасов. Серед борців 2012–2013 р. н. переможцем став Микола Котяй.Організувала турнір Федерація спортивної боротьби Костопільщини та Асоціація спортивної боротьби Рівненщини за підтримки спортивної школи та Костопільської міської ради.
У Малому Мидську поховали померлого ветерана війни Миколу ЯрмолюкаМикола Ярмолюк народився 28 лютого 1986 року у Малому Мидську на Костопільщині. Служити пішов у 2014 році, учасник АТО. Демобілізований у 2016-му, тоді ж отримав статус учасника бойових дій. Повернувся у рідне село, працював на різних роботах. На заробітках на Одещині одружився, у пари народилася донька, але згодом подружжя розлучилося.З початком повномасштабного вторгнення Миколу як учасника бойових дій знову призвали на службу, у березні 2022 року він у складі 110 окремої механізованої бригади в/ч 4007 виконував бойові завдання на Луганщині та Донеччині, пройшов пекло Авдіївки.19 травня 2022-го солдат Микола Ярмолюк отримав в Авдіївці важке поранення в стегно. Лікувався у лікарні ім. Мечнікова у Дніпрі, потім в Тернополі. Близько року нога була в апараті зовнішньої фіксації.У січні 2023-го рідні привезли Миколу додому у Малий Мидськ з умовою повернення наприкінці місяця на лікування, однак у лікарню його не повернули. Через стан здоров’я військовослужбовця демобілізували.Згодом небайдужі люди допомогли оформити Миколі пенсію по інвалідності, деякий час він лікувався у Костопільській лікарні. Після демонтажу апарату з ноги міг пересуватися на милицях.Нещодавно під час обміну військовополоненими повернувся з полону чоловік сестри Миколи Ярмолюка Олександр Крупеня. Зараз Олександр перебуває на реабілітації, односельці очікують його повернення додому.22 березня Миколу знову госпіталізували через внутрішню кровотечу. 27 березня його мали виписати додому, однак напередодні ввечері він раптово помер у лікарні.28 березня Миколу Ярмолюка відспівали у сільській церкві і поховали на місцевому цвинтарі.🕯️Вічна пам’ять нашому захиснику.
Костопільська громада попрощається з Андрієм Богданом У п’ятницю, 13 березня, Костопільська громада віддасть останню шану своєму захиснику Андрію Богдану.Андрій Богдан народився 26 січня 1973 року в Костополі. Навчався у школі №1, закінчив училище й здобув спеціальність слюсаря. Працював на тодішньому Костопільському ДБК, на склозаводі, на інших підприємствах.У 1995 році Андрій одружився, у пари народилося троє дітей.Маючи досвід строкової служби, чоловік у 2014 році пішов в АТО, служив на Донеччині. Після демобілізації повернувся додому, до мирного життя.Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Андрій Богдан перебував у Польщі й вирішив повертатися додому. Пішов у військкомат, та його взяли на службу не одразу. Пізніше отримав повістку, пройшов навчання і поїхав сапером знову на Донеччину.Під час служби мав поранення, лікувався і знову повертався у стрій. На початку 2025 року військовослужбовця перевели на тилову службу, водієм-електриком взводу охорони місцевого відділу ТЦК та СП.10 березня 2026 року Андрій Богдан помер удома від серцевого нападу. У нього залишилися дружина та троє дорослих дітей.13 березня:11:30 — траурний кортеж вирушить від моргу Костопільської багатопрофільної лікарні до рідної домівки (вул.Дорошенка, 29а) для прощання12:30 — літія в домівці13:00 — чин похорону у храмі святих Петра і Павла.Після завершення траурний кортеж пішою ходою вирушить до майдану Т.Г. Шевченка, де відбудеться громадське прощання з військовослужбовцем.Поховають Андрія Богдана на кладовищі «Нове» в Костополі.Вічна пам’ять🕯️
У Костополі попрощалися із двома захисникамиЖителі Костопільщини віддали останню шану захиснику з Костопільської громади Дмитру Кравчуку та захиснику з Малолюбашанської громади Василю Ващуку.▪️Дмитро Кравчук був мобілізований у листопаді 2022 року. Спочатку служив у піхоті, а після проходження навчання у відділенні ударних безпілотних комплексів. Увесь час проходив службу на Лиманському напрямку фронту.16 лютого Дмитро Кравчук загинув унаслідок ураження ворожим БПЛА поблизу Лимана на Донеччині.Після загальноміського прощання із загиблими на майдані Т. Г. Шевченка Дмитра Кравчука відспівали у храмі Олександра Невського та поховали на кладовищі «Нове» у Костополі.▪️Василь Ващук з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України. Служив стрільцем-зенітником у складі 71-ї окремої єгерської бригади, був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест».20 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання у Покровському районі Донецької області воїн зник безвісти. Згодом його загибель було офіційно підтверджено.Після прощання у Костополі жалобний кортеж із тілом Василя Ващука вирушив до села Тихе. Поховання воїна відбудеться 24 лютого в селі Мирне.🕯️ Вічна пам’ять загиблим
Світ, зупинись! Костопіль пам’ятає.Традиційний турнір пам’яті Фаліковського Владислава14–15 лютого у місті Костопіль відбувся традиційний турнір пам’яті Фаліковського Владислава.Ці змагання стали не просто спортивною подією — це були два дні сили, характеру та пам’яті.Турнір проходив у спортивному залі Обласного спортивного ліцею та був поділений на дві частини.14 лютого — рейтинговий турнірПершого дня на килим вийшло близько 100 юних спортсменів (2013–2014, 2015–2016 та 2017–2018 р.н.). Це був 4-й рейтинговий етап сезону 2025–2026, де кожна перемога наближає спортсменів до десятки найкращих у кінці року.СК «Альфа і Омега» показав дуже сильну боротьбу та здобув:🥇 12 перших місць🥈 6 других місць🥉 9 третіх місць15 лютого — командний чемпіонатДругого дня відбувся командний чемпіонат «стінка на стінку», де змагалися 12 команд з різних міст України.Поєдинки були надзвичайно напруженими — доля зустрічей вирішувалася в заключних сутичках, коли рахунок був 4:4, і все залежало від останнього виходу на килим.🏆 Підсумок командного чемпіонату:1 місце — Крюковщина (1 склад)2 місце — Альфа і Омега (Костопіль)3 місце — Лідер (Вінниця)Пам’ять, яку не можна забутиФаліковський Владислав загинув на війні у 21 рік.Він з дитинства мріяв стати військовим, навчався у Національній гвардії та після навчання одразу пішов на передову. Під час бойових дій Владислав врятував одного побратима, винісши його з поля бою, але сам отримав поранення, несумісне з життям, і загинув.ПодякаЗмагання організовувала команда спортивного клубу «Альфа і Омега», і ми щиро дякуємо всім, хто зробив цей турнір можливим.Окрема подяка директору Обласного спортивного ліцею Захожому Сергію Борисовичу, президенту клубу Левчуку Вадиму Олеговичу, а також віце-президентам: Старовойту Олександру , Фіщуку Миколі, Фаліковському Дмитру, Баранову Валерію, Дмитруку Сергію, Дронову Артему.Дякуємо тренерам клубу за підготовку команди — Марачу Віктору Олександровичу та Шульгіну Артему Володимировичу.Також висловлюємо вдячність меценатам і людям, які допомогли в організації турніру: Гречці Тарасу та Ушакову Максиму.Окрема подяка за роботу клубного буфету «Харчова станція чемпіонів», де протягом турніру тренери, судді, батьки та діти могли завжди підкріпитися.Дякуємо всім командам, тренерам, суддям, батькам і всім, хто був частиною цієї події.Дякуємо Збройним силам України за можливість проводити такі змагання, і найголовніше-дякуємо Богові за все.
Костопільська громада зустріне свого захисника Олега ВасильчукаУ суботу, 14 лютого, Костопільська громада віддасть останню шану своєму загиблому захиснику Олегу Васильчуку.Олег Васильчук народився 21 квітня 1969 року в Києві. Потім сім’я переїхала до Костополя. Олег навчався у школі №4 та у школі №5, після закінчення вступив до Рівненського інституту водного господарства та природокористування. Пройшов строкову службу, після армії перевівся на заочне відділення.У 1990 році Олег Васильчук одружився, у сім’ї народилися дві доньки. Чоловік займався підприємницькою діяльністю, працював за кордоном.У 2020 році підписав контракт про проходження військової служби у ЗСУ на посаді молодшого сержанта. Навчався на спеціаліста зв’язку. Командир відділення радіоелектронної боротьби Олег Васильчук, мужньо виконуючи військовий обов’язок, загинув 29 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Іллінівка Краматорського району Донецької області.«Він був люблячим чоловіком, турботливим татом, дідусем і нашою опорою. Ми безмежно пишаємося ним і дякуємо за все. Нам дуже боляче, але він назавжди залишиться у наших серцях», — поділилася дружина загиблого Наталія.У воїна залишилися дружина, дві доньки, зять та онука, які його дуже любили й поважали.У суботу, 14 лютого:▪️09:20 — жалобний кортеж заїде в Костопіль і рухатиметься вулицями Рівненська — Нова — Коперника — Сарненська — Львівська.▪️12:00 — літія в рідній домівці (вул. Львівська, 6).▪️12:30 — чин похорону у храмі святих Петра і Павла.Після звершення чину похорону процесія пішою ходою вирушить до майдану Т. Г. Шевченка, де відбудеться загальноміське прощання.Поховають загиблого на кладовищі «Нове» у Костополі.🕯️ Вічна пам’ять воїну.
Костопільська громада зустріне загиблого захисника Андрія ПоліщукаАндрій Поліщук народився і все життя прожив у Костополі. Навчався у школі №1, закінчив місцевий будівельно-технологічний коледж. Працював здебільшого кранівником на Костопільському фанерному заводі.На службу чоловіка мобілізували у лютому 2025 року.Близько місяця проходив підготовку на військовому полігоні, потім кілька тижнів навчався на оператора безпілотних літальних апаратів на Дніпропетровщині. Був зарахований оператором взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів і поїхав на Сумщину.«12 травня був перший бойовий вихід Андрія. Він з побратимами зайшов на позицію, написав, що все добре, але, можливо, зв’язку не буде кілька днів. Мої повідомлення, надіслані через годину, так і не були доставлені. Кілька днів я писала й телефонувала командиру. Він відповів, що мій чоловік вважається зниклим безвісти, начебто був скид з ворожого дрона», - розповіла дружина Андрія Марина Поліщук.Особу зниклого безвісти встановили у січні 2026 за збігом ДНК-профілю. Солдат Андрій Поліщук загинув 12 травня 2025 під час виконання бойового завдання біля села Ободи на Сумщині. У нього залишилися донька, дружина, мама і брат.У понеділок, 26 січня, наш захисник повертається на щиті:16:00 — похоронний кортеж заїде в Костопіль вулицями Рівненська – Нова – Коперника.27 січня:10:30 — літія в домівці ( вул.Коперника, буд. 38)11:00 — чин похорону в храмі Петра і Павла.Після звершення чину похорону піша хода вирушить до майдану Т.Г.Шевченка, де відбудеться загальноміське прощання. Поховають захисника на кладовищі «Нове» в Костополі.🕯️Вічна пам’ять
TGLIST.COM.UA
