ОБРАЗ ВОВКА У ФОЛЬКЛОРІ (ІІ) Чимало фактів пошанування вовка на Поліссі подає Борис Грінченко в роботі "Етнографічні матеріали, зібрані у Чернігівській і сусідніх з нею губерніях" та "Із вуст народу". Записані наприкінці XIX - початку XX ст., вони чудово відбивають не лише район поширення уявлень про вовкулаків як етнографічне явище, а й на основі окремих повір'їв, пов'язаних не з вовкулаками, а таки з вовками, дають більш-менш чітке уявлення про походження вірувань, пов'язаних з пошануванням вовка: "Як оступлять вовки чоловіка, то треба назвать якого-небудь умерлого чоловіка імення: чи родича, чи знакомого, то й підуть геть".Здавалося б, який стосунок до вовків мають померлі родичі чи й просто знайомі? Але в гуцулів на Коляду за родинний стіл закликали й вовка. Причини такого пошанування досі не з'ясовані. Та, як свідчить Леонід Залізняк, у нартському епосі осетинів (їх вважають за нащадків стародавніх іранців) колись військову дружину і вовчу зграю називали однаково. Походження цього явища вчений вбачає в особливому обряді ініціації, що становив специфічне навчання та посвячення у воїни. Початок ініціації збігався у часі зі святом на честь покровителя вовків та воїнів Стир-Тутира, що припадало на жовтень-листопад. А сама суть ініціальних випробувань полягала в тому, що юнаки мали пожити вовчим життям, здобуваючи собі їжу у військових походах.¹Література:¹ Залізняк Л. "Українська міфологія: образ воїна-звіра"#міфологія