Ніби чорна трикутна спіраль гадюки,
Ніч обіймає це маленьке розплавлене місто.
Стікає з дахів на засмаглі плечі та руки,
Розсипаються зорі подертим скляним намистом.

Застигає гудрон на безсонних далеких трасах,
Достигають сливи - обтяжують стомлене гілля,
П'яні й щасливі двоногі шматки протоплазми
Фальшиво виють "сердючку", додому йдучи з весілля.

Ніч посміхається, радісно зблискує іклами -
Милосердними, наче грані мізерікордії,
Ковтаючи, гасить останні приречені вікна,
Топить гріхи та чесноти у хтивій своїй прохолоді.

Поміж загублених душ, поміж церковних безсилих хрестів,
В переплетенні вулиць, лякливо завмерлих до ранку,
Витанцьовує пара маленьких вбивць - кажанів -
Своє хаотичне, абсурдне та хиже танго.

І небо крається білими трасерами Персеїд,
І вічно-закохані цвіркуни не зупиняють свої серенади,
І демон бешкетний - чорний обідраний кіт -
Вкотре грабує смітник, спину підставивши зорепаду.

І понад хмарами, що зливу зі сходу несуть -
Молодий, пошрамований кратерами від комет -
Розливає місяць свою срібну примарну лють -
Середини серпня гострий зазубрений серп.

15 серпня 2021 р.

#мулікпише
#базальт