Тенденція до надмірної «сакралізації» світу, реальності й особистого досвіду, коли будь-який прояв життя неодмінно розглядається як сакральний (хоч чіткого розуміння, що це таке не існує). Прихильники цього підходу схильні беззастережно приймати духовний досвід, спираючись переважно на популярні концепції архетипів, колективного несвідомого, вічного повернення чи епох занепаду, запозичених із юнгіанства або східних традицій та нью ейджу. Зазвичай це шизотерики та самозванці. Вони складні культурні та релігійні феномени «перекладають» зрозумілою мовою, але при цьому втрачають свій автентичний контекст. Подібне спрощення проблематичне тим, що сакральний досвід стає ще одним товаром, який легко споживати й поширювати без належної освіти чи знань про традиції, їх носіїв і культурний контекст.Типовий приклад — активне використання термінів із такої мови, як санскрит, яким автори контенту зовсім не володіють. Вирвані з початкового контексту поняття перетворюються на порожні форми, що легко наповнюються власними сенсами, підлаштовуючись під модні віяння чи егоїстичні потреби самозванців. У результаті сама ідея «традиції» перетворюється з живого процесу передачі знання на набір символів і термінів, якими можна довільно маніпулювати.На відміну від атеїстично налаштованих редукціоністів, які демонструють швидку відкриту агресію або сарказм чи іронію, представники традиціоналістичної течії зазвичай уникають критичного діалогу, оскільки вже мають сформовану ієрархію смислів, у якій незручні запитання сприймаються як недоречні чи порожні.Також варто зазначити, що подібний осмислений «духовний досвід» є наслідком сучасних глобалізаційних процесів та інформаційної доступності. Простий доступ до інформації створює ілюзію легкості оволодіння складними темами. Сьогодні достатньо поверхово ознайомитися з кількома популярними книжками чи статтями, аби почуватися експертом із питань релігії, мітології, культури чи антропології. Такий підхід суттєво девальвує поняття експертності та інтелектуальної відповідальності. Адже глибоке вивчення культурних і релігійних традицій потребує системної освіти, ретельного аналізу першоджерел та поваги до досліджуваної культури. Без цього дискурс стає карикатурним.