Не я навчив українців матюкатися і тим більше не я навчив цього дітей.

Мене батьки та дідусь із бабусею привчали, що треба бути більш-менш цивілізованим: не плювати собі під ноги, і не казати після кожного слова слово «бл*дь», я, «бл*дь», пішов, «бл*дь», у гастроном, «бл*дь». Це не те, щоб табу, просто це не цікаво.

Слово «х*й» вперше почув у дитсадку. До мене підійшов мій собрат по нещастю, я вже не пригадую, як його звали, і сказав:
- Подя, я знаю, що таке «х*й».
- Що? – Запитав я.
- Це ж*па, - відповів він.

Коли я втрапив в армію, я зачарований був тими словесними обертами які почув. Наприклад, напередодні Нового року замполіт каже: «Пить не можна, тому що на нас можуть напасти імперіалісти!». Говорив, говорив, але всі все одно напились п’яні. І тут приходить командир полка і бачить – стоять усі в ср*ку п’яні… Він каже: «Што за полк?! Шатаютса в строю, как клізми в ж*пє!» – Опа! Оце поезія, так міг би сказати Платонов.

Люди діляться на тих, хто вміє матюкатися, і хто не вміє. Коли у підлітків, злітає це з губ просто як лушпиння сємєчєк, то це дратує. Треба послати їх в армію, і в армії їх навчать, як треба. Тому, що там є поезія мови.

Лесь Подерев'янський.