Камера була готова зняти сцену людського падіння. Але замість звірства в кадр потрапила гідність.

1941 рік. Гітлер доручив щось зробити, щоб підняти бойовий дух своєї армії. І тоді міністр пропаганди Німеччини Йозеф Геббельс вирішив зіграти на контрасті та показати супротивника жалюгідним та нікчемним. Він задумав зняти невеликий ролик, де радянські солдати рвуть один одного на шматки за шматок хліба.

За деякими даними, на історичні зйомки приїхав сам Геббельс.
За його задумом, перед доленосною битвою за Москву необхідно було підняти впалий дух німецьких солдатів, які насилу взяли Смоленськ. Нацисти за місяць брали цілі держави, а тут на два з лишком місяці застрягли у російській глибинці.

Спеціально з-поміж військовополонених були обрані люди, з неєвропейською зовнішністю. Була поставлена ​​мета замучити їх до буквально тваринного стану, щоб нічого людського в них не залишилося... і кинути їжу, як зграї голодних звірів.

Згодом до табору приїхали великі чини, а разом із ними цілий загін кінооператорів та режисерів, найкращих у Німеччині. Світло, камера, мотор! По периметру загону з узбеками вишикувалися арійці – високі, красиві, світловолосі, блакитноокі, як з обкладинки модного журналу. Вони ідеально контрастували з темношкірими, змученими бранцями. Тут же під'їхала машина та відкрила багажний відсік. Звідти рознісся неймовірний запах свіжоспеченого здобного хліба, від якого проковтнули слину навіть ситі арійці.

Кульмінацією цієї мерзенної ідеї мала стати булка хліба, кинута в загін під кінокамери. Це мав бути великий фільм Рейху, як напівтварини кидаються на хліб, гризучи собі подібних зубами... Для солдатів це мав бути дуже повчальний матеріал: «У вас не повинно залишитися місця для жалю до цих жалюгідних істот.... Це не люди. Але все пішло не так. Кинута булка хліба впала в середину загону, до неї підійшов наймолодший хлопчик. Могильна тиша. Бережно її підняв і тричі поцілував його, підносячи по черзі до чола як святиню. А потім передав найстаршому. Потім узбеки сіли в гурток, склали ноги по-східному і почали передавати по ланцюжку крихітні шматочки хліба, немов плов на Самаркандському весіллі. Кожен отримав шматочок, грів об нього руки, а потім неквапливо, заплющивши очі, з'їдав. І наприкінці цієї дивної трапези пролунало: «Худога шукур».

Німці були у нестямі від досади та люті. Плани Геббельса розбилися об шляхетність народу. Він не уявляв, наскільки величними можуть бути люди іншої раси, якими можуть бути стосунки між ними, наскільки можна любити батьківщину та гідно поважати хліб.