Я з України | Маруся Гальчевська” (зі спогаду Юрія Горліса-Горського “В казематах ҐП...

“Маруся Гальчевська” (зі спогаду Юрія Горліса-Горського “В казематах ҐПУ“). * Книга є у Хмельницька обласна бібліотека для молоді *«Кожний смертник, якщо мав вільні руки, олівцем, склом чи скалкою залишав [на стіні] пару слів, свій підпис і дату. Напис залишила й дружина отамана [Якова] Орла-Гальчевського — найсвітліший образ жінки, який довелося мені зустріти у своєму житті: “Знову привезли в це прокляте місце... Боже! Коли це вже скінчиться? Чого вони від мене хочуть? Як гарно було б, якби сьогодні вже розстрі­ляли... Маруся Гальчевська”.Два роки утримувало ҐПУ бідну Марусю в тюрподі, періодично від­правляючи на деякий час до в'язниці. Чекісти вимагали, щоб Маруся видала людей, які були пов'язані з її чоловіком під час повстань. Щоб написала листа до нього за кордон з метою заманити в Україну — в за­сідку ҐПУ.Знаючи, як сильно любить Гальчевський свою дружину, і сподіваю­чись через неї спіймати його, чекісти пропонували Марусі звільнення, якщо вона погодиться вийти заміж за когось із них і буде з ним жити. Але всі бажання ҐПУ розбивалися об незламну волю, моральну чистоту й висоту молоденької жінки. Обдерши на собі за два роки одяг, не взя­ла ні однієї шматки з вбрання й білизни, що купило для неї ҐПУ, голо­дна, на тюрподівському пайку, не доторкнулася ніколи до обіду, який часом приносили для неї чекісти з ресторану. Коли її, виснажену, при­возило ҐПУ на деякий час “на відпочинок” до в'язниці, Маруся дістава­ла через лікаря Зейфмана трьохгодинну прогулянку. Із закам'янілим обличчям, з упертим в одну точку поглядом усі три години непорушно сиділа вона під в'язничним муром. Ніколи ніхто не бачив на її личку хоча би сліду посмішки.А по другий бік високого муру, іноді довгі години, в застиглому об­разі смутку й жалю, непорушно сиділа бідна вдова — мати Гальчевського [Мотря Іванівна], яка, довідавшись, що Маруся у в'язниці, приходила пішки з Гути-Літинської і приносила їй буханець чорного хліба. Біль­ше сама нічого не мала. Побачення не давали, і вона, посидівши півдня на валу, з похиленою головою вирушала в зворотну дорогу, щоб через три-чотири дні знову з'явитися під в'язничним муром. Не заставши відвезеної до ҐПУ Марусі, передавала хлібину іншим в'язням й, обнявши голову руками, відсиджувала на валі свої години.Як траплявся вартовий, що не зганяв і не стріляв по вікнах, Маруся під час “відвідин матері” сиділа на вікні своєї камери. Тоді дві жінки, кожна зі своїм горем, із спільною думкою про “нього” — сина й чолові­ка, мовчки дивилися одна на одну й тихо плакали. (Як мені довелося чути, рідні батьки Марусі, багаті люди, відмовилися від неї тільки че­рез те, що вона проти їхнього бажання одружилася з бідним учителем Гальчевським. Коли ж потім, до в’язниці, батьки прислали дочці одяг і харчі, вона їх не прийняла).Наглядачка, своя людина, що, ризикуючи, зробила нам немало по­слуг, вмовляла її:— Марусю! Згодься з тим, що пропонує ҐПУ. Виходь заміж за якого-небудь чекіста. Поживеш з ним кілька днів і втечеш. Доберешся як-небудь за кордон до чоловіка. Він тебе за це не осудить, бо що ж для нього за радість, коли тебе розстріляють або вишлють на Соловки.— Але ж я мусіла би, хоч нещиро, стискати руку, що вбивала наших. Хоч один день жити з ним як з чоловіком. Краще смерть...— Ти через свою впертість сама відбираєш собі все. На Соловках, як буде пізно, пожалкуєш.— З мене досить любові до України й чоловіка. З думкою про те, що я залишаюся їм вірною, я буду щасливою і на Соловках.Роздобувши за допомогою цієї наглядачки й київського жида Фіми Салганіка (розстріляний у 1924 році) трохи потрібного одягу та речей, ми виправили Марусю на п’ять років на Соловки...».Джерело: Горліс-Горський, Юрій. “Ми ще повернемось!”: Спогади. Повість. Поезії. Документи. Листуван­ня / Р. М. Коваль. Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. — Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2012. — 432 с. — (Серія “Отаманія XX століття”. — Кн. 5).На фото: Марія Оксентіївна Жуматій, дружина Я. Гальчевського (з книги Р. Коваля «Яків Орел-Гальчевський. Боротьба та філософія боротьби»).