І тут, в цьому божевільному танці, народжується іронія: вони — охоронці майбутнього, але майбутнє платить їм найвищу ціну — вони віддають за нього життя. Вони поливають землю кров’ю і потом, не тому що люблять кров — а тому що розуміють: без цієї пожертви нічого не виросте. Вони кладуть на стіл усе, навіть якщо цей стіл — це уламки людської гідності. І з цих уламків — іноді, дуже рідко — виростає щось щире, щось незаплямоване.Тому сміх. І ось я бачу їхній сміх: гіркий, в'язкий, як пари палива із порожньої каністри; сміх, що оголює зуби істини; сміх, що каже: «Ми не святі, ми не ангели з картинок, але якщо ангел потрібен — він у нас». І цей сміх — найкращий доказ. Бо той, хто сміється в обличчя смерті, вже перевірив реальність і не обдуриться дешевими заспокоюваннями.І наприкінці — не сентимент: ангелів-охоронців не знайдеш у книжці замовлень. Вони тут, по той бік екрану, поруч у багнюці, у нічних чергах, у точці, де хтось все ще тримає периметр кулями. Вони — без блиску церковної позолоти, без ефектних заголовків, але з тією самою здатністю — берегти. Чи то спасіння — питання філософії. Але вони — факт. І поки вони є, є точка опори, є шанс.І якщо ти колись побажаєш комусь ангела-охоронця — не зупиняйся на словах. Подай руку. Купи їм кави. Принеси патрони. Поясни, що ангели тут ходять пішки, що їм не потрібні похвали, а потрібні справи. І тоді, можливо, цей сміх перестане бути останнім клаптиком глузду — і стане початком чогось, що не згорить у попелі.Іван Єрмоша Андрій Єрмоленко Andriy Yermolenko Art