UNUS CONTRA OMNES | Метафізика Донбасу.Що бачать люди, котрі приїжджають на Донбас із дале...

Метафізика Донбасу.Що бачать люди, котрі приїжджають на Донбас із далекого заходу? Вони чують ворожу мову, бачать дратівливе відношення, непривітність. Вони споглядають на горизонті величні гори породи та навколо себе вони розглядають сірі та безжиттєві багатоповерхівки радянського типу. Ці гості нашого регіону асоціюють його з війною. З дискомфортом та з напруженістю. Всі очікують команди полишити цей край. Край, де все почалось і все закінчиться.Але я вам скажу: я обожнюю Донбас. Крім того, що це моя мала Батьківщина, на це є ще багато причин.Донбас - це серце війни. Це та частина нашої країни, де все почалось. Це той наріжний камінь, що спонукав українців усвідомити себе націю, шляхом протиставлення РФ та її анклаву вже в нашій країні. Це те місце, де багато хто з нас вперше, а часто і найбільше в своєму житті, відчував запах крові, смак перемоги, горе втрати та силу і волю робити все на цьому світі. В цьому краю степів ти завжди мандруєш між бетонними блоками нудного та депрессивного буття. Навіть гори тут із вугілля. Але терикон - не просто гора. Це буквально курган нашої епохи. За ці гори та біля них було пролито крові так багато, що можна конкурувати з Верденом та Сталінградом. Це наповнювало саму землю глибинним сенсом. Матеріальний пил та бруд, з якого зроблені ці донецькі Карпати набули нематеріальної цінності. Вони стоять, мов знак, вказівна табличка того, що тут йдуть бої. Тут гинуть воїни. Безкрайній степ привчає твоє око до того, що тобі дико бачити землю з нерівним ландшафтом. Адже завжди ти звикаєш до простору, що тягнеться до небосхилу. Це екзистенція волі. Цей степ нашою кровʼю ми перетворюємо на Дике Поле. Адже саме на Донбасі, поки що, ми можемо собі дозволити творити закон і порядок власними силами. Як вільні люди саме тут ми можемо собі дозволити носити зброю. Невже навіть цього недостатньо, щоб любити це місце?Що вже казати за лісосмуги. Мабуть, ми ніколи не згадаємо їх початкову задачу при створенні. Тепер - це тільки дім війни.На Донбасі люди похмурі. Вони не вітаються з посмішкою та не проявляють занадто виражену ввічливість. Люди тут бʼються у дворах-колодязях з дитинства, стикаються з криміналізованим середовищем все життя. Вони не вірять в американську посмішку. Якщо на Донбасі з тобою розмовляють дружньо - це дійсно щиро. До Донбасу явище метросексуалів та нефорів дійшло дуже пізно. Але дух 90-их ти міг відчувати ще всі нульові.Є приказка, що сонце України встає на Донбасі. Вона має на увазі географічне розташування регіону на сході. Ця область перша зустрічає сонце. Та чи все це просто так? Ми дійсно зустрічаємо тут українське сонце. То є сонце повстання. Воно має дванадцять ламаних променів і є чорного кольору. Саме звідси починається відродження України, а потім і усієї Європи. Доля хотіла, щоб я народився і виріс на межі двох світів. Щоб я вбивав та готувався до смерті саме там, де зʼявився на світ. Щоб, якщо доведеться, я розчинився в степах рідного вугільного басейну. Щоб терикони були моїми курганами, як памʼятники наших битв, сміливості та перемог.Годі вбачати лише поверхневий шаблон та користуватися тупими кліше щодо регіонів та колективного безсвідомого різних частин нашої нації. Варто тільки подивитися під іншим кутом, як ти усвідомиш більше, ніж тобі здавалося.