Київ без Булгакова: як розділилися думки суспільстваРішення Київської міської ради усунути з публічного простору пам'ятник Михайлу Булгакову на Андріївському узвозі стало черговим епізодом у довгій і напруженій дискусії про місце російської культури в українському міському ландшафті. Для одних усунення пам'ятника стало логічним і необхідним кроком. Для інших – тривожним сигналом спрощень, які ризикують перетворити складну історію на набір жорстких заборон та перерости в популістичні заклики. Ще для когось Булгаков врешті лишився значимим на цінним письменником, якого зносити все ж не варто.Які пам'ятники "мають право бути"Реакції на усунення пам'ятника Булгакову продемонстрували, що суспільна дискусія точиться не лише довкола конкретної постаті, а й довкола принципів роботи з пам'яттю в публічному просторі. Частина коментаторів акцентує не так на питанні "зносити чи ні", як на способах і рамках ухвалення таких рішень.Митець Саша Курмаз пригадує альтернативну модель, яка обговорювалася ще кілька років тому: переосмислення через контекстуалізацію. Хоч це рішення втратило актуальність з Булгаковим, так можна було б вчиняти з іншими складними об'єктами міського простору, вважає художник:"Була така ідея кілька років тому. Доповнювати вже існуючі скульптури, пам'ятники в місті оновленими, історично достовірними інформаційними табличками. Чи можливо "закенсилити" БулгаковаЖурналіст і публіцист Дмитро Крапивенко наголошує:"Він російський письменник. І завжди був таким. От Маяковський мав якесь там українське коріння і написав чудовий вірш "Долг Украине", але при цьому він, звісно ж, поет російський. Як і польським є Юліуш Словацький, народжений у Коемʼянці, він польський і більш нічий. Так, в нас будуть стояти памʼятники Словацькому, Шолом Алейзему й імаму Шамілю. Бо вони не належать до імперської культури, а Пушкін і Булгаков належать. Тому ми відмовляємось від них". Схожої позиції дотримується й публіцист Віталій Портников, який прямо пов'язує присутність діячів російської культури в українських містах із відтворенням міфів про "русскій Кієв" чи "русскую Одессу". В умовах війни, зазначає він, ці міфи перестають бути абстрактними культурними конструкціями й стають частиною реальної загрози. Відмова від пам'ятників російським авторам у цьому контексті – акт руйнування колоніального символічного ландшафту: "Час, коли тут була напівросія, минув. Тепер тут буде або Україна – якщо ми відібʼємося. Або Росія – якщо ні. І в захопленій Росією Україні нічого українського вже не буде. Від слова зовсім.А чи будуть в Україні, яка відібʼється, читати Булгакова чи Ахматову? З роками будуть – але в українському перекладі і з усвідомленням контексту. Але памʼятників діячам російської культури в Україні більше не зʼявиться – і кожна притомна людина прекрасно розуміє чому". Більше про дискусію можна прочитати за посиланням