Ціна ілюзій

Що швидше українське суспільство та політичні еліти перестануть оцінювати міжнародні відносини винятково крізь призму «цінностей» і «справедливості», то більше фізичних і моральних сил у них залишиться для боротьби за збереження держави.

Це не скасовує необхідності критично оцінювати останні кроки адміністрації Трампа, які фактично підривають багаторічну санкційну політику щодо Росії та зусилля, спрямовані на примус Кремля до конструктивних переговорів.

Проте ми це вже бачили. В березні 2024 року адміністрація Джо Байдена закликала Україну припинити удари по російських НПЗ та іншій нафтовій інфраструктурі. Причини були до болю знайомі: зростання цін на нафту, виборча кампанія у США та небажання створювати додаткові проблеми для американських інтересів.

Нинішній президент США має поверхове уявлення про міжнародні відносини, не особливо добирає слів і загалом особисто неприємний багатьом українцям. Можливо, саме тому подібні цинічні кроки з його боку переживаються значно гостріше.

Насправді дуже боляче спостерігати за емоціями й без того виснаженого українця, який звикає до світу [хоч і повільно], де міжнародна система ієрархічна за фактичним розподілом сили, а формально суверенні держави мають рівні права, але далеко не рівні можливості захищати й реалізовувати власні інтереси.

Коли українцю пропонували шлях інтеграції із Заходом [згодом закріплений навіть у Конституції], він не міг уявити, що попри спільне бачення російської загрози, Україна та США [в даному випадку] будуть готові платити принципово різну ціну за її нейтралізацію.

Саме ця асиметрія інтересів і створює простір для опортуністичних угод, свідками яких ми є сьогодні.

Ми справді є жертвами неспровокованої агресії. І було б справедливо, якби кожен, хто її здійснює чи підтримує, поніс заслужене покарання. Але міжнародна політика не зобов'язана відповідати нашим уявленням про справедливість. І нерозуміння цього теж має свою ціну.

The tragedy of great power politics, чорт забирай.

Тримаємось.

🇺🇸 Гамбіт Трампа