Терапевтичний щоденник священника | Наприклад, ти дізнаєшся, що твоя дитина списувала на іспиті. Вона прих...

Наприклад, ти дізнаєшся, що твоя дитина списувала на іспиті. Вона приходить додому зі школи, і ти питаєш її: «Навіщо списувала?» А вона у відповідь: «Я не списувала!» Ти: «Хіба ти не знаєш, що списувати недобре?» Дитина: «Але я не списувала!..» І так далі. Послухай, що радить у таких випадках авва Пімен. Але спочатку я скажу, що́ зазвичай у таких випадках починають говорити батьки: «Як ти міг так вчинити? Мені телефонували зі школи! Я знаю, що ти списував! Як не соромно брехати! Ти такий маленький, а вже говориш неправду!» Загалом, розносять дитину в пух і прах. І дитина справді списувала і зараз говорить неправду. Але ось що радить авва Пімен: «Якщо хтось згрішив і при цьому відрікся від свого поганого вчинку, не викривай його, тому що в протилежному випадку ти позбавляєш його сил, необхідних йому для покаяння».Якщо дитина каже, що не списувала, вона чудово розуміє, що її вчинок поганий, їй самій не подобається те, що вона зробила. Дуже важливо, щоб вона не почала впадати у зневіру через це. Головне, каже авва Пімен, — щоб душа ближнього не занурилася в зневіру. Щоб дитина не почала картати себе і думати: «Я поганий, пропащий, ганьба мені!»Подібне я зустрічав у деяких своїх знайомих. Спочатку вони грішать, а потім приходять і кажуть: «Отче, я не робив цього, правда!» Ну і добре. Я знаю, що ти стараєшся, борешся, що ти — хороший. Не треба відштовхувати від себе людей! Прикинься трохи дурнуватим, наївним, і ти підбадьориш людину, тому що цим ніби говориш їй: «Дитя моє, я вірю в тебе і сподіваюся на твоє виправлення! Навіть якщо ти все-таки згрішив, твій гріх був випадковим, разовим у скрутну годину, у непростий момент життя. Але сам ти — не такий». Ці слова підбадьорять людину і дадуть сил для щирого покаяння. Але тут не повинно бути штучності, награності (духовне життя — не театр). Головне, щоб така підтримка йшла з глибини твого серця.Коли ти довіряєш комусь, ти тим самим «придбаваєш» цю людину. Бачачи твою довіру, вона думає: «Мені довіряють. Мене люблять, поважають і цінують. Я не можу розчарувати!» Якщо ж чинити з людиною навпаки, то її можна втратити. Якщо вона зрозуміє, що ти вже наклеїв на неї ярлик, наприклад, брехуна, то вирішить: «Ну, тепер я щосили намагатимуся показати тобі, що я і справді брехун! Щоб ти хоч не марно звинувачував мене!»Це чудово — втішати інших, не викликаючи при цьому в них почуття провини. Тому що в протилежному випадку ти збільшуєш проблему людини — адже вона і так веде свою боротьбу. Тому Господь і дає нам просвітлення, розсудливість, душевну рівновагу, милосердя, правдивість, іноді — суворість. Єдиної відповіді на всі питання не існує. Не кожне вирішення проблеми може бути прийнятним, і вже точно не щоразу треба бити на сполох, вселяти ближньому страх… Рішення у конкретному випадку — своє.Хто зі знаючих старця Порфирія Кавсокалівіта міг розповісти про те, як він накладав єпитимії? Ніхто. Тому що він ніколи нікого не засуджував. А ми думаємо, що досягнемо великого успіху, насваривши когось.Адже якщо я не сварю людину, що прийшла до мене, який же я духівник? Якщо ми не сваримо наших дітей, які ми батьки? Ми вважаємо своїм обов’язком завжди сварити когось для досягнення «потрібного результату». А старець Порфирій бачив результат у звільненні від гріха і спасінні душі.Як придбати душу людини? Викликаючи в ній докори і терзання совісті? Але хіба Бог придбає людські душі таким чином? Ні. На жаль, ми, священники (не всі, правда), думаємо, що допомагаємо людям, викликаючи в них за допомогою «батога» почуття провини і докори сумління. Легко таким чином керувати людиною — адже ти постійно змушуєш її почуватися винною і питати: «Отче, скажіть, цього разу я добре вчинив? Я хороший?» Але це не спосіб створити справжні, вільні взаємини, а терор, рабство.#порадня_духовність_психологія #порадня_здорова_духовність #порадня_дорослість https://www.facebook.com/share/p/1DExapZkyV/