❤️‍🩹 Сьогодні хочемо розповісти вам про чоловіка, який в 72 роки заради любові до України зробив те, на що наважиться не кожен 30-річний...Степан Горлач народився у селянській родині в Мелітополі та пізнав всі складнощі життя українських селян 1920-30-х років. Його родину розкуркулили і депортовали до Сибіру. Степану вдалося втікти звідти до Ялти, де жила його тітка. Там він почав працювати кіномеханіком. Друга світова війна кардинально змінила долю Степана: спершу мобілізований до Червоної Армії, воювати в лавах якої "за Сталіна і колгоспи" він не міг, потім потрапив у полон, був в дивізії "Галичина", і зрештою із табору для переміщених осіб в Австрії в 1948 році вирішив емігрувати до Канади, адже повернутись назад в радянський союз означало отримати квиток в один кінець в сибірські табори.В Канаді 27-річному чоловіку довелося опанувати цілу низку професій від геодезиста до зварювальника та залізничника. Навіть їздив на заробітки до Південної Африки.Наполегливий та цілеспрямований українець зміг здобути вищу освіту в Торонтському університеті. Потім учителював в англійській середній школі у Торонто - викладав підліткам зварювання. І водночас - писав про Україну. Його роман "Богдар" став одним із перших сильних творів діаспори про трагедію українського Голодомору. 🗺 У 1991 році Україна повертає собі незалежність. Більшість емігрантів надсилали листи, гроші або просто раділи за океаном. Але Степану Горлачу цього було замало. У 1992 році, коли йому виповнилося 72 роки, він разом зі своїм також немолодим другом Петром Скибою прилітає в Україну і зважується на неймовірну акцію. ​Вони вирішили пішки перетнути всю Україну - з півночі на південь та із заходу на схід. Це була не просто прогулянка. Степан Горлач віз із собою особливу місію - він називав це "Хрестинами незалежності". Долаючи тисячі кілометрів під палючим сонцем та дощем, через села й містечка, ці літні чоловіки власноруч встановлювали великі дерев'яні хрести на своєму шляху. Всього їх було встановлено 94 штуки. Це був їхній символ освячення та духовного захисту нової української держави. ​В дорозі вони спілкувалися з тисячами простих людей, бачили бідність 90-х років, але фіксували неймовірне піднесення українського духу. Усі ці враження Степан згодом описав у своїй знаменитій книзі-щоденнику "Хрестини незалежності".Степан Горлач не зупинився на одній акції. До кінця своїх днів він жив на дві країни. Будучи керівником Канадського товариства приятелів України, він робив усе, щоб зшивати українські регіони. В інтерв'ю виданню "Україна молода" до Дня незалежності 2009 року, Степан Горлач казав: Я їду в Україну як у святиню. В Україну, яку духовно будували тисячі років, і все, що я хочу тут бачити - не моє приватне, особисте, а наше, загальноукраїнське. Ну, буду я задоволений, що допоміг сестрі поставити нові вікна чи придбати новий холодильник, але ж народ бідує. А я мрію побачити Україну квітучою, сильною державою. Пригадую, як їхав сюди вперше 1991 року - ще до проголошення незалежності - з Варшави до Львова. Коли перетнули кордон, попросив зупинити автобус, вийшов, помолився і поцілував рідну землю. Відтоді й до сьогодні найбільший виклик для мене - українська земля, яка мене не відпускає…​Мало хто знає, але цей канадський сивочолий письменник протягом кількох років особисто приїздив на схід України й працював куратором Бібліотеки канадсько-українського центру на Донеччині. Він віз українську книгу туди, де десятиліттями панувала русифікація, бо розумів, що без мови та культури південь і схід не втримати. ​Він прожив неймовірні 97 років і відійшов у вічність у 2018 році в Торонто, залишивши нам унікальний приклад того, як треба любити свою землю - до останнього подиху і до останнього зробленого кроку.Джерела: Diaspora.ua, Поважні, Credo.pro