КОЛИ «ОФІЦІЙНИЙ ПРЕДСТАВНИК» СТАЄ ЗАМІНОЮ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ПЕРЕВІРКИ

Більше місяця тому «Суспільне Вінниця» опублікувало матеріал «Карма зараз на боці України»: як живуть і в що вірять крішнаїти під час війни.

Посилання на репортаж на ютубі:
https://www.youtube.com/watch?v=aX_GzmCZYfs

Посилання на текстову статтю на сайті:
https://suspilne.media/vinnytsia/1376396-karma-zaraz-na-boci-ukraini-ak-zivut-i-v-so-virat-krisnaiti-pid-cas-vijni/

Я уважно ознайомився з цим матеріалом, оскільки вже багато років досліджую процеси всередині Міжнародного товариства свідомості Крішни (ІСККОН) в Україні, а після початку повномасштабного вторгнення документую також ставлення його керівників і проповідників до російської агресії, служби вайшнавів у ЗСУ та зв’язків українського ІСККОН із російським релігійним середовищем.

Проблема матеріалу Суспільного для мене полягала не в тому, що журналістка дала слово представникам ІСККОН. Звичайно, представники будь-якої організації мають право пояснити свою позицію.

Проблема в іншому.

У матеріалі глядач отримує цілком зрозумілу картину: українські крішнаїти підтримують Україну, серед них є військовослужбовці ЗСУ, вони допомагають військовим, виготовляють вегетаріанські пайки, а Україна у цій війні перебуває «на боці справедливості».

Але існує й інша, дуже велика документована частина цієї історії, без якої сьогоднішня самопрезентація організації виглядає зовсім інакше.

Це публічні заяви керівників і проповідників ІСККОН після 24 лютого 2022 року: «це не наша війна», «ми не коментуємо політичні події», заклики до невтручання, симетричне представлення агресора і жертви, проблеми зі ставленням до вайшнавів, які пішли захищати Україну, а також задокументовані духовні та організаційні зв’язки з російським середовищем.

Саме тому після виходу репортажу я звернувся до його авторки – журналістки «Суспільне Вінниця» Ірисі Герцун.

13 серпня я отримав цілком конструктивну відповідь.

Журналістка подякувала за детальний зворотний зв’язок і зазначила, що під час підготовки матеріалу «не всі нюанси і специфіка вайшнавізму, зокрема внутрішні наративи, могли бути враховані».

Більше того, вона повідомила мені важливу деталь, яка не ввійшла до опублікованого матеріалу: представники ІСККОН під час інтерв’ю заявляли, що український ІСККОН нібито порвав усі зв’язки з представниками ІСККОН РФ.

Мені запропонували окреме інтерв’ю – зокрема про суперечності всередині українського крішнаїзму та використання Росією релігійного середовища для поширення ворожих меседжів.

Але через декілька днів ситуація змінилася.

17 серпня, після обговорення питання із шеф-редактором, я отримав уже іншу відповідь.

Мені пояснили, що для інтерв’ю необхідна локальна прив’язка до Вінниччини. Це цілком зрозуміла вимога регіональної редакції.

Але далі прозвучало значно цікавіше пояснення:

«Формат критики попереднього матеріалу – такий формат не зовсім прийнятний, оскільки спікери попереднього інтерв’ю – є офіційними представниками організації ІССКОН м. Вінниці і несуть відповідальність за інформацію озвучену в ефірі».

Саме тут для мене ця історія перестала бути просто історією про ІСККОН.

Виникло суто професійне журналістське питання:

чи звільняє статус людини як офіційного представника організації редакцію від необхідності перевіряти її твердження?

Особливо коли організація розповідає про саму себе, власну позицію щодо війни, власні відносини з Росією та власну допомогу українським військовим.

Я вирішив не сперечатися у Messenger.

25 серпня я направив Суспільному офіційне звернення. Редакційну раду Суспільного поставив у копію.

До листа я додав два великі документи.

Перший – фактологічне досьє щодо публічних проросійських та нейтралістських наративів у середовищі ІСККОН. Це цитати, відеозаписи, скриншоти, таймкоди, документи та першоджерела.

Другий – окрема хронологія реакції керівництва ІСККОН в Україні на повномасштабну російську агресію у 2022–2024 роках.

Я свідомо намагався зробити ці матеріали такими, щоб редакції не потрібно було вірити мені на слово. Кожне суттєве твердження можна перевірити за першоджерелами.