І це і є байдужість - не в емоціях, а в мовчанні щодо злочину, в бездіяльності, в униканні відповідальності.А тепер - ще болючіше.Схожа ситуація сталася і з Ананда Гопалом прабгу.5 січня, коли Ананда Гопал тільки потрапив на фронт, його знайомий вайшнав зробив публікацію на вузьке коло друзів, щоб кілька людей помолилися про захист.Але він не звернувся до ширших груп. Не звернувся до нашого проєкту, де є тисячі відданих. Не дав можливості санґи молитися разом.І ми з вами не молилися, бо не знали.Ми встигли відправити йому прасад, поки він був в учєбці.Але 7 січня він загинув.І тепер ми молимося за загиблого.І я питаю:чому нам дали можливість молитися лише тоді, коли стало пізно?Що зупинило друзів Ананда Гопала попросити санґу молитися за нього, коли він був живий?Вони не подумали? Не надали цьому значення? Бо це “не їх життя”?Якщо це так - то це вже не просто помилка. Це симптом.Симптом того, що вайшнавське суспільство втратило живий нерв співчуття.Ми ніби боїмося бути включеними.Бо включеність болить.Бо включеність вимагає дії.Бо включеність руйнує ілюзію, що “я духовно практикую, а решта - не моя справа”.Але війна - це і є наша справа.Бо це життя і смерть наших відданих.Висновок і закликЯкщо ми не хочемо безкінечно молитися за вбитих, ми маємо навчитися молитися за живих. Системно. Масово. Публічно. Відповідально.Що робити прямо зараз:• Перестати прокидатися лише на смерть. Виходити зі “сплячки” не на 30 секунд під постом, а щодня - серцем і дією.• Створити постійну молитву за живих захисників-вайшнавів. Не “інколи”, не “коли згадаю”, а як частину нашої санґи: список імен, регулярні нагадування, щотижневий спільний намакіртан.• Молитися конкретно. Не абстрактне “хай буде воля”, а: “Господи, захисти”, “дай сили”, “поверни живим”, “проведи крізь бій”, “вбережи розум і серце”.• Зробити кіртан за живих. Не тільки “в пам’ять”, а “в підтримку”. Коли ти співаєш Святе Ім’я - ти реально стоїш поруч із братом, який зараз у холоді, в окопі, під обстрілом.• Просити інформацію і поширювати її відповідально. Якщо відданий потрапив на фронт - санґа має знати, щоб молитися. Мовчання тут не “тактовність”. Мовчання - це байдужість.Я дуже прошу: давайте перестанемо бути санґою, яка приходить на похорон, але не приходить у молитві, поки людина ще живе.Давайте зробимо так, щоб наступний воїн-вайшнав відчував за спиною не тишу, а тисячі голосів Святого Імені.Помолімося за Ананда Гопал прабгу.І сьогодні ж - помолімося за всіх живих наших захисників.Поспіваймо кіртан - не “щоб відмітитися”, а щоб по-справжньому стати поруч.Михайло Ташков (Мукунда Харі дас)