В ніч з 30 на 31 липня 1945 р. зник безвісти генерал-хоружий Антон ПУЗИЦЬКИЙ — командир 1-го полку 1-ї Сірожупанної дивізії (1918); начальник 17-ї пішої дивізії Армії УНР (1919); командувач 5-ї Херсонської дивізії в Шипйорно.Походив з селян м. Ставище Таращанського повіту Київської губернії. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1902), служив у 5-му піхотному Калузькому полку (м. Біла). Брав участь у Російсько-японській війні. Закінчив Офіцерську стрілецьку школу (1912), офіцерські кулеметні курси у м. Оранієнбаум. На фронт Першої світової війни вирушив штабс-капітаном, командиром кулеметної роти. Був одним із десяти офіцерів, що вцілили після цілковитого розгрому 5-го Калузького полку під час загибелі 2-ї російської армії генерала Самсонова у Східній Прусії. У 1915 р. – командир батальйону відновленого 5-го Калузького полку. З 1916 р. – помічник командира полку. У листопаді 1916 р. через поганий стан здоров'я (мав на той час 5 поранень та 2 контузії) перевівся командиром батальйону до 1-го Кулеметного запасного полку. З січня 1917 р — помічник командира цього полку. У вересні 1917 р. був призначений командиром 2-го пішого прикордонного полку. З 25.10.1917 р. – полковник. За Першу світову війну був нагороджений всіма орденами до Св. Анни II ступеня з мечами, Георгіївською зброєю.У серпні 1917 р. зголосився до розпорядження Українського генерального військового секретаріату. У жовтні 1917 р. був призначений уповноваженим з українізації 6-го армійського корпусу (незабаром перетворений на 2-й Січовий Запорізький). З вояків-українців 16-ї піхотної дивізії 6-го армійського корпусу створив 4-ту Січову дивізію та 4-ту Січову артилерійську бригаду. Був начальником штабу 4-ї Січової дивізії військ Центральної Ради. З січня 1918 р. – начальник 4-ї Січової дивізії. У березні 1918 р. у зв'язку з загальною демобілізацією, оголошеною Центральною Радою, розформував рештки дивізії у Києві. З 12.04.1918 р. – помічник губернського комісара Таврії. З 22.06.1918 р. командир 43-го пішого Гайворонського полку Армії Української Держави. З серпня 1918 р. – командир 1-го Сірожупанного полку армії Української Держави. З грудня 1918 р. – командир 1-ї бригади 1-ї Сірожупанної дивізії. З 27.02.1919 р. – начальник 17-ї пішої дивізії Армії УНР. 06.05.1919 р. (фактично – раніше) був усунутий з посади начальника дивізії за співчуття Оскілківському заколоту. 26.05.1919 р. потрапив до польського полону у Дубно. 02.10.1919 р. повернувся з полону, перебував у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. З жовтня 1919 р. – начальник 1-ї дивізії Залізничної охорони Дієвої армії УНР (перебувала у стадії формування).З кінця липня 1920 р. – помічник командира 2-ї збірної запасової бригади (згодом – 2-ї бригади 1-ї Кулеметної дивізії). З 01.08.1920 р. – начальник штабу 7-ї запасової бригади Армії УНР. З кінця вересня 1920 р. – командир окремого загону 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. З 04.11.1920 р. – в ранзі полковника заступник начальника 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР.У листопаді 1920 р., в складі Армії УНР, перейшов на західний берег Збруча та був інтернований на території, підконтрольній полякам.З червня 1921 р. – начальник 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР в Шипйорно. З 02.08.1921 р. – генерал-хорунжий.З 1923 р. жив на еміграції у Польщі.У 1944 р. виїхав до Німеччини. Зник безвісті вночі з 30 на 31 липня 1945 р. – відстав від потягу з українськими біженцями між ст. Герсфельд та Фульда. За даними історика О. Колянчука помер у 1945 р. у Польщі, похований у Польщі, м. Каліш, цвинтар на вул. Ґурношльонській, 8.