Так у Швеції агітують ЛГБТ-людей вступати до війська. Тобто говорять їм, що свою ідентичність потрібно захищати збройним шляхом — як відомо, Швеція давно побоюється російського нападу, і у 2017 році повернула давно скасовану призовну службу.Тобто Швеція цінує вмотивованих військових, який би стиль життя вони не мали. А що у нас? А у нас цим займаються окремі бригади, що змогли залучити бодай якісь кошти на пропаганду, що відрізняється від традиційної, де говориться про якийсь абстрактний патріотизм.В Україні ціла купа суспільних прошарків, які потребують особливої мотивації, бо абстрактним патріотизмом їх не проймати. Добре, що ці прошарки не ворожі до наших потреб оборони, навіть коли самі не рвуться на службу.Дуже погано, що деякі з них почуваються саме жертвами потреб оборони, оскільки досі вважають армію територією внутрішнього насильства. І не безпідставно: попитайте хоча б жінок, з чим вони постійно стикаються на службі, і як часто вимушені доводити, що не є «окрасами колективів».Про ЛГБТ-людей взагалі промовчу. Скільки б вмотивованих геїв та лесбійок не пішли на службу, для деяких медійних і галасливих громадян вони все одно лишаються ворогом №1, якого треба випхати в маргінес. А потім дивуємось, чому цей маргінес такий ворожий до всього українського.Мораль така, що в українців більше немає нікого крім самих українців, і якими б вони не були, їх усіх треба берегти й розглядати як друзів, товаришів, братів і сестер. І тим прапором, який потребує захисту, може стати все, що цінує кожен окремий українець.@penultimate_resort