Колись ми писали допис (не будемо шукати — часу немає) про те, що рано чи пізно Кацапстан, розуміючи складнощі з нашою мобілізаційною кампанією, почне робити ніщо інше, як обстріли приміщень ТЦК — для того, щоб вкласти в голови певної верстви нашого населення тейк:“Ми не плохие, это они плохие, видите, мы пытаемся вам помочь.”Кому треба — залюбки схавають цей тейк. Бо для тих, хто відчуває війну лише через повітряні тривоги, новини про ракети та ніколи не був у прифронтових зонах, ворогом лишається той, хто найбільше шкодить їхньому комфорту.Кацап далеко — кацап не шкодить напряму. Ну хіба що ракета, яка з відносно невеликим шансом може прилетіти саме в їхню будівлю. А чужі трагедії не сильно цікавлять — бо спершу “моя сім’я”, “моє пузо”, а все інше — то таке.Так от, коли людина не відчуває проблеми в кацапах, але відчуває, що якась проблема є, її зона комфорту порушена — вона починає агресувати проти тих, хто ближче. Проти тих, до кого можна дотягнутися. Проти тих, на кого можна “качати раму”.Звісно, у фокусі ворог №1 — ніхто інший, як “контора зла” ТЦК.Отут і підливають кацапи:«Вон, посмотрите — это такой-то ТЦК. Они могли держать вас в казарме, а теперь не будут. Мы помогли вам».Так і починається фальшива уява про те, хто ворог, а хто — ні.Якби я був переляканим і слабким, то мені справді було б легше бикувати на тих, хто точно не застрелить мене, не застрелить мою сім’ю і не розстріляє танком мою хату. На тих, хто не вивезе мене на підвал і не влаштує багатомісячні допити щодо донатів чи патріотичних постів в інстаграмі.Написати нам | Мерч | Підтримати канал